Початок двадцятого сторіччя для Канади був періодом масового заселення країни емігрантами, освоєння «диких», необжитих земель. Уряд запрошував усіх бажаючих, обіцяючи їм рівноправне громадянство вільних поселенців та всіляку підримку во Канаді у пошуках кращої долі.
В серпні 1914-го спалахнула Перша Світова війна. Тут сталось щось неймовірне. Тільки через те, що Великобританія, колонія якої стала новою батьківщиною для українських емігрантів, і Австро-Угорщина, до складу якої входили західно-українські землі, опинилися у ворогуючих таборах, вихідці з цих земель, не зважаючи на їх лояльність, стали раптом «ворогами» Канади. Канадський уряд видав указ про реєстрацію та інтернування іноземців «ворожої національності». В результаті того указу проти українців -- вихідців із областей, які входили до Австро-Угорщини, були спрямовані різноманітні репресивні заходи. Протягом шести років галичани, буковинці та рутенійці, хоча вони й приїхали до Канади як поселенці на запрошення уряду, піддавалися різного роду утискам.
Починаючи з 1905 року значні групи українців формувалися в Онтаріо та Квебеку, де вони працювали в лісовій і вугільній промисловості, на будовах та різноманітних фабриках. Однак поселенців нової хвилі часів першої світової війни сюди, як правило не пускали. Їх селили в малообжитих місцевостях. У зв'язку з тим, що ці емігранти здебільшого приїхали до Канади з австрійських земель Галичини та Верховини, не зважаючи на національність, їх вважали громадянами Австрії або Австро-Угоршини. Ті, хто був віднесений до цієї категорії, потрапляли в один із 26 концентраційних таборів, організованих для них у Канаді, або найменше, отримували статус ворожих іноземців (карта 1). 1 З 1914 по 1920 роки 8579 « ворожих іноземців», включаючи жінок та дітей, були ув'язнені. Про це звітував генерал-майор Вільям Д. Оттер, який керував операціями по інтернуванню, за дорученням Міністерства юстиції. Згідно з підрахунками цього офіцера, лише 3138 репресованих можна було б кваліфікувати як «в'язнів війни», а всіх інших -- цивільними громадянами. 2 з 5441 репресованого цивільних громадян близько 5 тисяч -- українців. Крім цього, понад 80 тисяч поселенців у Канаді, переважна більшість яких також були українцями, вважалися «ворожими іноземцями», зобов'язаними регулярно відмічатися у місцевих поліцейських установах, або у поліції Північно-Західного Кінна. Вони мали ідентифікаційні номери, які мусили носити при собі цілодобово. За найменше порушення чи непокору каралися, аж до арешту та ув'янення.
|
Карта 1: Операцій інтернування у Канаді, 1914-1920. |
Зараз непросто з'ясувати національність кожного інтернованого чи ворожого іноземця, оскільки матеріали, що зберігалися в Національному архіві Канади, після закінчення другої світової війни були знищені. 3 ще живі декілька очевидців, котрі можуть виступити як свідки(?). 4 Збереглися і деякі документи тих часів, які підтверджують що більшість репресованих так званих австро-угорців -- українці ( фото 1 і фото 2). За тих часів це була найбільша східно-європейська емігрантська громада в Канаді. Усі інші: поляки, італійці, болгари, хорвати, турки, серби, угорці, росіяни, євреї становили меншість. Але й серед них дехто потрапив у ворожих іноземців. 5
|
Фото 1: «Австрійські» інтерновані в Мориссі (Британська колумбія), 1918р. |
|
Фото 2: Н. Сакалюк ма інші українські канадці в таборі для інтерованих в Форт Генрі, Кін¦стон під час Різдвяних свят, 1916р. |
Більшість в'язнів війни німецької національності та німецько мовні автрійці відокремлювалися від інших інтернованих. Вони відносилися до так званого «першого класу». Ці в'язні здебільшого утримувалися у відносно комфортних таборах на теренах утвореного у Форті Генрі поблизу Кін¦стона, Онтаріо (фото 3 і фото 4). Між тим більшість осіб, визначених як автрійці, відсилалися до таборів праці у гливинні райони Канади: Спіріт-Лейк, Британська Колумбія (фото 5, фото 6, фото 7, фото 8, і фото 9). У переліку в'язнів їх досить часто називали Галичанами (греко-українського) -католицького віросповідання або рутенійцями, хоча слово «українець» також використовувалося у деяких офіційних звітах. нтернованих зобов'язували будувати на тільки концтабори, а й шляхи залізниці, а також освоювати нові землі, заготовляти ліс. (фото 10). Війна потребувала солдатів. Британська колонія мусила посилати їх за океан. Таким чином, на приватних підприємствах, у федеральних та провінційних установах, на залізниці виникало чимало вакансій. Багато хто із інтернованих «австріяків», звільнившись під чесне слово, влаштовувався на вільні місця. Їх платня зафіксована на рівні, еквівалентному солдатський, що значно менше ніж можна було б мати за свою працю на вільному ринку. 6 Як зазначав генерал Оттер така «система» давала велику користь організаціям, що потребували робітників. 7 Таким чином інтернаційні операції не тільки руйнували сім'ї, а й сприяли експлуатації інтернованих. 8
Кожен арешт супроводжувався конфіскацією усіх цінних речей. Частина конфіскованого була викрадена. Вже 1915 року генерал писав: «Виникли трудноші у підрахунку грошей, що надійшли». У своєму останньому звіті він зазначав:
«нтерновані були мешканцями Канади і володіли нерухомим майном, що передане до «Фонду майна ворожих іноземців»», доля якого мусила вирішуватися урядом. 9
Понад 32 тисячі канадських доларів готівкою залишилося у приймальному офісі генерала після завершення інтернаційних операцій, що становить майже 1.5 мільйона доларів за нинішними цінами. Можна підрахувати також можливу сьогоднішню вартість конфіскованого нерухомого майна, цінних паперів, тощо. Але хто і за якими мірками обчислить людську вартість репресій?!
Щоденне життя в концтаборах було з усіх точок зору дуже напруженим. В'язні не мали доступу до газет, їх кореспонденція лімітувалася і піддавалася цензурі. В'язнів змушували не лише забезпечувати існування таборів, а й працювати на приватних підприємствах. Часом вони страждали від охорони. Генерал Оттер писав:
«Я побоююсь, що різноманітні скарги в'язнів на жорстокі дії охорони мають підстави. На жаль, таке відбувається і в інших місцях». 10
Тяжкі умови праці та проживання, а також примусове ув'язнення, виснажували фізичні та моральні сили в'язнів. 107 інтернованих, у тому числі 69 «австріяків», померли. Але була й інша ціна. Уотсон Кіркконел, колишній службовець у таборах Форт Генрі та Капускасін¦ відзначав:
«...небагато людей, на яких довгі роки полону не залишали своєї відмітини... Ув'язнення в чужій землі, бездіяльності та безнадійного чекання було досить, щоб розхитати нерви та здоров'я». 11
Оттер визнавав, що серед в'язнів непоодинокими були випадки божевілля. Ось свідчення одного чоловіка про страждання брата його дружини у таборі у Петававі:
«Вони розбили його душу там...Він ніколи не зможе позбутися наслідків несправедливості, а також розчарування в марних сподіваннях на цей новий світ». 12
У той час скрізь ширився пасивний опір. Деякі інтерновані енергійно протестували проти обставин, у яких вони опинилися. Наприклад, мав місце справжній бунт у концтаборі у Капускасін¦у 1916 року. Цей бунт охолив близько 1200 в'язнів та 300 охоронців. У місцевостях Сідней та Нова Скотія група інтернованих українців, надіслана з Онтаріо для праці на місцевих шахтах та сталеливарних підприємствах, вчинила голодний страйк. Вони вимагали повернення до Онтаріо або виселення назад до Австрії. Траплялися також спроби втечі. 13 під час деяких таких спроб канадські українці загинули (фото 11). Дехто, не витримавши принижень, накладав на себе руки. Комісія, яка займалася розлідуванням загибелі Вільямя Перхалюка в Альберті 1916 року, з'ясувала, що він покінчив самогубством у камері поліцейського відділення, де очікував результатів всталовнення своєї національності. За висновком комісії, самогубство могло спричинитися втратою надії. 14
|
фото 11: Iван Григорщук, при спробі втекти з табору для інтернованих в Квебеку, біля озера Спіріт, 7 червня, 1915р. |
Представники влади мали інформацію про те, що інтерновані українці зовсім не підтримували наміри Австро-Угорщини у війні. У липні 1916 року група українсько-канадських редакторів опублікувала звернення до канадського народу:
«Українці... Західної Канади... після початку війни тяжко постраждали через те, що вони були громадянами Австрії. Цей факт призвів до того, що уряд Домініому, а також канадські роботодавці несправедливо кваліфікували їх як австрійців і тим самим як ворожих іноземців. Значна кілкість людей, піддана репресіям, хоча вони виявляли симпатії до ворога не більше, ніж поляки, тому вони належать до певної нації... яка плекає мрії виходу з війни, одержавши власну національну автономію з широкими правами. Але й досі до українців в Канаді ставляться як до «ворожих австріців». Їх переслідують, тисячі з них інтерновані, вигнані з роботи. Їх прохання надати роботу не задовольняються. чому? Тільки з однієї причини -- тому, що вони мали нещастя народитися за австрійським кордоном. 15
Протягом воєнних років іще чимало інших листів, петицій, меморандумів адресувалися українсько-канадськими організаціями, федеральній та провінційній адміністрації. Усі ці документи стверджували відданість канадських українців Домініому та Британській імперії. Аналогічні послання надсилалися і окремими особами: наприклад, у серпній 1914 року Пол (Павло) Вацук з Комарно, Манітоба, писав до Р. Флетчера, заступника міністра департаменту освіти з Вініппе¦у:
«Я ніколи не чув жодного вияву нелояльності до Британської імперії у нашій місцевості». 16
Слово «українець» застосовувалось у офіційних документах таборів (наприклад, звіт про візит до інтернаційного табору в Банффі у травні 1916 року фото 12) та газетних звітах про події у Східній Європі під час війни та після її закінчиння. нтерновані особи розповідали, що вони намагалися втовкмачити своїм переслідувачам національність. Канадські юристи навіть надсилали листи комендантам таборів, у яких наголошували, що деякі ув'язнені, не володіючи англійського мовою, неспроможні вказати свою національність, яка, можливо, є єдиним приводом для ув'язнення. 17 Навіть генерал Оттер визнавав, що приводом для арешту було скоріше прагнення муніципалітетів звільнитися від бідняків, ніж нелояльність цих людей. 18
|
фото 12: «Австрійські» інтерновані в Банфі, таборі для інтернованих в Альберті. |
Лояльність канадських українців до Канади та Британської імперії була поза сумнівом. Вони вступали до канадської армії у рекордній кількості. При цьому давали невірні відомості про місце свого народження, або навіть змінювали своє прізвище на американський кшталт з метою призватися до війська. Як писав Г. А. Макі прем'єр-міністру Бордену в жовтні 1918 року:
«Обчислити кількість українців, що знаходяться зараз у канадських експедиційних силах, буде дуже важко тому, що вони служать у різних батальйонах, розкиданих від Атлантичного Тихого океану, але можна без сумніву стверджувати, що серед півмільйонної канадської армії (якщо такі відомості будуть надані військовим департаментом) процентна кількість українців по відношенню до їх цивільно населення більша, ніж серед тих національностей, що уже користуються привілеями британського громадянства сто років і більше». 19
У той час, як деякі канадські українці, на кшталт капрала Ф. Коновала, були нагороджені Хрестом Вікторії, чимало інших були «викриті» як «австрійці», вигнані з лав армії та інтерновані. Один такий українець Нік (Микола) Кономод писав з табору поблизу Галіфакса капітану Адаму з шостого військового дивізіону, нагадуючи, що він тільки приєднався до батальйону, що формувався у Едмонтоні у серпні 1914 року, але до того вже 7 років постійно мешкав у Альберті й навіть одружився з уродженкою Канади. Підтверджуючи таким чином свою лояльність, він довів, що не розуміє «на підставі якого звинувачення мене тут утримують». 20
нтернування кількох тисяч канадських українців (фото 13) супроводжувалося ухваленням акту про вибори військового часу у 1917 році, який позбавив громадянських прав більшість канадських українців. 21 Це викликало протест, хоча й малоефективний. Найстаріша канадська щоденна газета Daily British Whig (Кін¦стон, Онтаріо) відзначала:
«Це досить проблематично, щоб в разі ухвали цієї пропозиції закону, вже -- «натуралізовані» канадці покірно сприймали дорікання на свою адресу, ніби то вони іноземці. Без сумніву в їх серцах будуть посіяні незнищені зерна гіркоти. Людина, честь якої піддана сумніву і постраждала від національного приниження, запам'ятає це і рано чи пізно шукатиме можливості спокути» 22
|
фото 13: Iнтерновані під час Різдвяних свят, 1916р. |
У св'язку з тим, що антиемігранські настрої були частиною культурної програми ветеранів, Асоціація ветеранів Великої Війни всіляко її підтримувала. Зокрема 1918 року вона вимагала придушення газет «ворохих іноземців», примусових позначок для іноземців, та примусової праці для «австріяків» і німецьких людей у Канаді. 23 Восени-взимку 1918 року канадський уряд фактично визнав кілька українськомовних газет та організацій незаконними. Відразу після війни українці були депортовані. Ще сотні залишилися в концентраційних таборах, а деякі просиділи там до 1920 року. Колишні «ворожі іноземці» перетворилися на «загрозливих іноземців». Після більшовицького перевороту в Росії у жовтні 1917 року, навіть не залишивши таборів, якимось чином вони стали «червоними». 24 Останній канадський концтабір перестав функціонувати 24 лютого 1920 року. 20 червня того х року припинив своє існування офіс інтернаційних операції в Оттаві.
За такого політичного клімату ще дуже довго українські канадці побоювалися опинитися за колючим дротом. 25 AАмериканські таємні агенти зазначали, що «україно-канадці до цього часу приголомшені досвідом, якого вони набули за часів першої світової війни». 26 Ще десятиріччя канадські українці згадували, що в ті роки важко було бути українцем у Канаді. 27 Посилаючись на власний досвід, один з інтернованих писав:
«Згадки про табір поступово зникають ...але вони ніколи не щезнуть зовсім». 28
Сьогодні канадські українці, нагадуючи нації про те, від чого вони постраждали як народ у цій країні, звертаються до уряду Канади, вимагаючи визнання, відповідальності за несправедливість, вчинену до української громади у Канаді протягом 1914-1920 років, та компенсації збитків. 29 Чесне відшкодування необхідне зараз, як ще одна гарантія того, що канадці ніколи знову не будуть піддані такому масовому ущемленню їх людських прав та громадянських свобод. Того, що зроблено, не виправити, але час спокути, безперечно, настав.
1 The term "concentration camp" was used at the time. See for example, the Officer Commanding, 5th Military Division, Quebec, to Major General Otter, 4 January 1915 in National Archives of Canada (NAC) Record Group (RG) 24, Volume 4513, File 2.
2 Sir W.D. Otter, Internment Operations 1914-1920 (Ottawa, 1921), 6. Reprinted in J.B. Gregorovich, editor, Ukrainian Canadians in Canada's Wars: Materials for Ukrainian Canadian History, (Toronto, 1983), 74-94.
3 See P. Melnycky, "The Internment of Ukrainians in Canada", in F. Swyripa and J.H. Thompson, editors, Loyalties in Conflict: Ukrainians in Canada During the Great War, (Edmonton, 1983), 23-24.
4 Part of the testimony of N. Sakaliuk was transcribed and reprinted in L.Y. Luciuk, Internment Operstions: The Role of Old Fort Henry in World War I (Kingston, 1980), 29-33. Two tape-recorded interviews with Sakaliuk are on deposit at the Multicultural History Society of Ontario in Toronto [UKR-6283-SAK, 14 February 1978, and UKR-8447-SAK, 5 November 1980]. See also the reminiscences of P. Yasnowskyj in H. Piniuta, Land of Pain, Land of Promise: First Person Accounts by Ukrainian Pioneers 1891-1914, (Saskatoon, 1978), 179-195.
5 See J. Boudreau, "The Enemy Alien Problem in Canada, 1914-1920", (unpublished Ph.D. thesis, University of California, Los Angeles, 1965).
6 Otter, Internment Operations, 13.
7 Otter to the Officer Commanding, 5th Military Division, Quebec, 25 February 1915, NAC RG 24, Volume 4513, File 2. The kind of work the internees were involved in is described, for example,, in a report by Major A.E. Hopkins, the commandant of the Jasper, Alberta internment camp. He wrote to Otter that, on Saturday, the 19th February 1916, internees had cut fence posts in the bush, dug a ditch, hauled water and wood, further cleared up their camp, and worked on the town of Jasper's water main. See Hopkins to Otter, NAC RG 24, Volume 4744, File 2.
8 In 1916, Frank Oliver, a Liberal MP, complained that although the internees had committed no crime they were subjected to compulsory labour at twenty-five cents a day wage. See Canada, Parliamentary Debates (Commons), 122, 1 (1916), 849-850.
9 See Otter, Internment Operations, 12. Professor J.H. Thompson, a historian at McGill University, has said that the Canadian government sold the seized property of "enemy aliens" at auction for 10 cents on the dollar. See "Ukrainians stripped of rights in Canada during 1st World War", The Westmount Examiner, (Westmount, Quebec), 26 March 1987, 1.
10 Otter to the Officer Commanding, 13th Military District, Calgary, Alberta, 16 December 1915. NAC RG 24, Volume 4721, File 1. In a letter sent to Otter from the headquarters of Military District No. 13, dated 16 November 1915, it was noted that the prisoner Chiskolok complained that he had been forced to work even though he was sick at the time. Upon his refusal to go out, the "guard struck him with his rifle and called him a son of a bitch".
11 See W. Kirkconnell, "Kapuskasing -- An Historical Sketch", Queens's Quarterly, XXVIII, 3, (January, 1921), 11.
12 Cited in Luciuk, Internment Operations, 9.
13 A description of the successful escape of N. Demczuk from the Banff, Alberta internment camp is found in NAC RG 24, Volume 4721, File 2, 22 January 1916. Other prisoners who escaped from this camp were subsequently recaptured, See Major P.M. Spence's report to the Officer Commanding, 13th Military District, Calgary, Alberta, regarding the cases of W. Wiwcheruk and W. Stefiuk, in the same file.
14 Verdict of jury re: William Perchaluk "Deceased", Calgary, Alberta, 6 December 1916, NAC RG 24, Volume 4721, File 3.
15 This letter, signed by six Ukrainian-Canadian newspaper editors, was drafted at a mass meeting of Ukrainians held in Winnipeg, Manitoba on 2 July 1916. It was published in the Manitoba Free Press (Winnipeg, Manitoba) on 17 July 1916 and is reprinted in Swyripa and Thompson, Loyalties in Conflict, 166-168.
16 P. Wacyk of Komarno, Manitoba to R. Fletcher, Deputy Minister of Education, Winnipeg, Manitoba, 18 November 1914, NAC RG 18, Volume 469.
17 See McKenzie and Macmillan to Lieutenant Colonel W.E. Thompson, 7 February 1916, regarding the case of J. Zablackie, described both as a "Luthenian" (sic and "Russian". On a list of prisoners of war confined at the Valcartier, Quebec internment camp, on 23 July 1915, seven different nationalities are listed. Most of those interned were further described by their occupations either as labourers, carpenters, miners, cooks, sailors, or farmers. See NAC RG 24, Volume 4513, File 4. A "Crime Report" regarding Mr. Iwan Milan, dated 15 January 1915, and filed at Melville, Saskatchewan, described him as a single, 23-year-old "Ruthenian" (sic) Greek Catholic who emigrated to Canada in March 1912 and was thought to be a "bad character" because he had been spending time in a "Ruthenian (sic) Reading Room" where, according to the arresting officer, Sergt. Sergeant, others "hostile against us" allegedly gathered for drill. Furthermore, Milan had "no fixed abode" and "not a cent in the world". See NAC RG 18, Volume 1770.
18 Otter, Internment Operations, 6. In the 10 December 1914 issue of the Daily British Whig (Kingston, Ontario), the internees were described as "all foreigners of the class that work on the railroads in the summer and in the factories and nowhere in the winter".
19 H.A. Mackie, MP to Prime Minister R.L. Borden, 16 October 1918, reprinted in B.S. Kordan and L.Y. Luciuk, editors, A Delicate and Difficult Question: Documents in the History of Ukrainians in Canada 1899-1962, (Kingston, 1986), 38.
20 On the case of N. Chornomod see correspondence between Otter and the Officer Commanding, 6th Military Division, Halifax, 1 and 22 April 1915, and Chornomod's letters, 5 and 11 March 1915. NAC RG 24, 4544.
21 This Act and other relevant government documents are reprinted in Swyripa and Thompson, Loyalties in Conflict, 171-199.
22 See the Daily British Whig, 7 September 1917. For a Ukrainian-Canadian viewpoint, see the statement made by Osyp Megas in Saskatoon, reported in the Regina Morning Leader (Regina, Saskatchewan), 29 December 1917 and reprinted in Swyripa and Thompson, Loyalties in Conflict, 169-170. Megas noted that the Act had dealt a "very unpleasant blow to the naturalized Ruthenian citizens who were always proud of being British subjects".
23 See D. Morton and G. Wright, Winning the Second Battle: Canadian Veterans and the Return to Civilian Life 1915-1930, (Toronto, 1987), 74-75.
24 By way of example see the letter from Sir Hugh Macdonald to the Hon. A. Meighen, 3 July 1919, reprinted in Kordan and Luciuk, A Delicate and Difficult Question, 43-45. Macdonald, a police magistrate in Winnipeg, wrote to Meighen, then Canada's Minister of the Interior, about the "desirability of getting rid of as many undesirable aliens as possible" given the "large extent" to which "Bolsheviki ideas" were held by the Ruthenian, Russian, Polish, and Jewish peoples in Canada. Convinced that there was "a very bad and dangerous" elemnt loose within Winnipeg, he urged Meighen to "make an example" of them in a manner that would make it clear to all that the authorities intended to maintain law and order. As Macdonald put it, "fear is the only agency that can successfully employed to keep them within the law and I have no doubt that if the Dominion Government persists in the course that is now adopting the foreign element here will soon be as gentle and as easily controlled as a lot of sheep".
25 RCMP "Report re: 8th National Convention of Ukrainian National Federation of Canada and the Affiliated Societies", August 25-31 1941, NAC Manuscript Group 30, E 350, File 14.
26 Cited in Kordan and Luciuk, A Delicate and Difficult Question, 125.
27 J. Drozdowich, as cited by D. Maceluch in "How Ukrainians were exiled to Quebec gulag" The Gazette (Montreal, Quebec), 11 May 1985, B1.
28 P. Yasnowskyj as cited in Piniuta, Land of Pain, Land of Promise, 195.
29 In Toronto, on 7 December 1987, the Civil Liberties Commission of the Ukrainian Canadian Committee presented a brief to the Standing Committee on Multiculturalism of the House of Commons in which it was recommended that: "The Parliament of Canada officially acknowledge the mistreatment suffered by Ukrainians in Canada during and after the First World War and that the government undertake negotiations with the Ukrainian Canadian Committee to redress these injustices". See House of Commons, Minutes of Proceedings and Evidence of the Standing Committee on Multiculturalism, Issue No. 11, 7-8 December 1987, 44-45; "Ukrainian Canadians seeking redress", by V. Malarek, The Globe and Mail (Toronto, Ontario), 15 January 1988, A3, and J. Serge, "Ukrainian groups seek wartime redress", The Toronto Star (Toronto, Ontario), 18 January 1988, A7. On a related issue, see Alexandra Chyczij, Submission to the Legislative Committee On The Emergencies Act And On The Emergency Preparedness Act, 15 March 1988 (Ottawa: Civil Liberties Commission, Ukrainian Canadian Committee), and V. Malarek, "Internment safeguards are sought", The Globe and Mail (Toronto, Ontario), 5 March 1988, A4 and P. Gessell, "Two ethnic groups say emergencies act would abuse rights", Ottawa Citizen (Ottawa, Ontario), 16 March 1988, A4.
© 1988, Lubomyr Luciuk
Front cover illustration
Ukrainian and other internees at the Castle Mountain, Alberta internment
camp, in 1915.
Back cover illustration
Internees returning to the Spirit Lake, Quebec internment camp.
Cartography by Chris Grounds, Department of Geography, University of Toronto.
Typesetting by the Runge Press Limited, Ottawa.
Printed in Canada by the Runge Press Limited, Ottawa.
Canadian Cataloguing in Publication Data
Luciuk, Lubomyr Y., 1953-
A time for atonement
Written by Lubomyr Y. Luciuk.
Prepared for the Civil Liberties Commission of the Ukrainian Canadian Committee.
Includes bibliographical references.
ISBN 0-919642-28-4
1. World War, 1914-1918 - Evacuation of civilians - Canada. 2. World War, 1914-1918 - Concentration camps - Canada. 3. World War, 1914-1918 - Ukrainian Canadians. I. Ukrainian Canadian Committee. Civil Liberties Commission. II. Title.
D627.C2L82 1988
940.4'72'71
C-88-093259-7
The Limestone Press
Box 1604
Kingston, Ontario
Canada, K7L 5C8
The publication of this booklet was made possible by a grant from the Civil Liberties Commission of the Ukrainian Canadian Committee. Archival photographs reproduced here were obtained from the Whyte Museum of the Canadian Rockies at Banff, the Glenbow Museum and Archives at Calgary, the National Archives of Canada in Ottawa, Mr. & Mrs. Y. Luhovy of Montreal, Mr. & Mrs. N. Sakaliuk of Toronto, and the St. Lawrence Parks Commission, Kingston, Ontario. Dr. B.S. Kordan of Edmonton located many of the photographs showing internment camps in western Canada while Messrs M. Carynnyk and J.B. Gregorovich of Toronto and Professor P.R. Magocsi of the Chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto helped edit the brief on which this booklet is based. This encouragement and assistance is gratefully acknowledged.
Lubomyr Luciuk is a Canada Research Fellow and Assistant Professor in the Department of Geography at Queen's University, Kingston, Ontario, whose interests include the political geography of the Soviet Union, contemporary refugee situations, and Ukrainian-Canadian history. He has co-edited a number of books, among them: Anglo-American Perspectives on the Ukrainian Question 1938-1951: A Documentary Collection (1987); The Foreign Office and the Famine: British Government Documents on Ukraine and the Great Famine of 1932-1933 (1988); and On Guard For Thee: War, Ethnicity and the Canadian State 1939-1945 (1988). Dr. Luciuk is also a fellow of the Chair of Ukrainian Studies at the University of Toronto.
