Археологічні
розкопки у Батурині 2005 р.
Д-р Володимир Мезенцев, (Торонтський Університет, КІУС)
Вже шостий рік щоліта канадсько-українська
експедиція провадить розкопки міста Батурина на Чернігівщині. Цей археологічний
проект спонсорує Канадський Інститут Українських Студій (КІУС), НТШ Америки та
Понтифікальний Інститут Середньовічних Студій (ПІСС) у Торонто. Створений 2005
р. президентом України, “Фонд Батурина” вперше підтримав ці розкопки. Директор
КІУСу проф. Зенон Когут є патроном і науковим дорадником проекту.
У 2005 р. склад
батуринської експедиції збільшився до 150 студентів та науковців з
університетів Чернігова і Ніжина та Києво-Могилянської Академії. Керівником
експедиції є д-р Володимир Коваленко (Чернігівський Університет). Д-р Володимир Мезенцев (Торонтський
Університет) брав участь як науковий співпрацівник КІУСу, відповідальний за
батуринський проект. Проф. Мартін Дімнік (ПІСС) завідує фондами та допомагає у
публікації результатів розкопок у Канаді.
У 1669-1708 рр. Батурин
був столицею Гетьманської держави й одним із найзначніших і квітучих міст
України. У 1708 р. він став базою повстання гетьмана Івана Мазепи (1687–1709
рр.), який намагався в союзі зі Швецією звільнити Лівобережну Україну від
московської залежности. Того року за наказом царя Петра І російська армія
захопила і спалила Батурин та знищила його військову залогу й цивільне
населення – разом 11–14 тисяч, щоб терором придушити повстання.
Батурин піднявся з руїн
за гетьманування Кирила Розумовського (1750–1764 рр.), який переніс туди свою
резиденцію з Глухова. Після скасування Гетьманату Російською імперією у 1764 р.
Розумовський продовжував будівництво у Батурині монументальних церков, шкіл,
лікарень та знаменитого палацу до своєї смерти у 1803 р. З того часу місто
занепадало і перетворилось на селище. З 2005 р. Українська держава почала
благоустроювати Батурин, реставрувати його видатні архітектурні пам’ятки та
розбудовувати історичний заповідник з краєзнавчим музеєм.
Минулого літа експедиція
розкопала залишки галереї чи ґанку центрального гетьманського палацу в міській
цитаделі. Там чітко простежуються сліди пожежі 1708 р., яка зруйнувала цю
споруду. У 2001-2004 рр. рештки палацу було повністю відкрито і відтворено його
план та архітектурний тип. Ця резиденція гетьманів Дем’яна Многогрішного
(1669–1672 рр.) та Івана Самойловича (1672–1687 рр.) була порівняно великою,
прямокутною, одноповерховою кам’яницею, перекритою склепіннями. Ймовірно, вона
належала до типу традиційних мурованих палат козацької старшини, який походить
від народної дерев’яної житлової архітектури. На місці колишньої фортеці
вдалось віднайти цвинтар головного храму гетьманської столиці – собору Св.
Трійці, який звели до 1692 р. на кошти Мазепи. Собор також був зруйнований 1708
р. Сподіваємось у наступні літні сезони поруч з цим цвинтарем локалізувати і
розкопати фундаменти Троїцького собору та його високої дзвіниці, яку в старому
Батурині називали “Мазепин стовп” (вежа).
Археологи відкрили
залишки кількох дерев’яних жител мешканців фортеці, спалених під час погрому. В
одній з господарчих ям виявили кістяк забитого підлітка, а поруч – обгорілий
череп іншої жертви. На терені фортеці знайдено 15 срібних і мідяних
польських, чеських та російських монет, три натільні хрести, частини
гравірованої мідяної оправи ікони чи книги, два срібних кільця та мідяний
перстень-печатку з різьбленим зображенням Адама і Єви, два фрагменти тканини й
парчеву тасьму, керамічні полив’яні люльки у формі квітки та чобітка, численні
уламки вишуканих кахлів з рельєфними орнаментами, якими облицьовували печі у
палатах гетьманів та козацької верхівки, фрагменти столового мальованого
керамічного і скляного посуду ХVІІ-ХVІІІ ст., а також мушкетні й пістольні
кулі, гарматні картеч і ядро та наконечник списа – реліквії героїчної оборони
Батурина.
У 2005 р. збільшено обсяг
розкопок залишок палацу Мазепи, який він спорудив перед 1700 р. у Гончарівці,
околиця Батурина. Ця багата вілла була пограбована нападниками у 1708 р. і
відтоді запустіла й поступово зруйнувалась.
Археологи розкопали нові
частини підмурків палацу та його прибудови і встановили, що великий підвал
споруди (15 х 15 м) був поділений двома навхресними стінами на чотири
господарські приміщення. У прибудові відкрили залишки сходів. Лабораторні
аналізи цегли та вапнякового розчину з мурування стін палацу, проведені в
Інституті геологічних наук Національної Академії Наук у Києві, визначили, що
вони у 1,3-1,5 раза міцніші за пересічну сучасну цеглу.
Згідно з малюнком цього
палацу Мазепи 1744 р. та археологічними джерелами його основна частина (без
прибудови) мала підквадратний план, три поверхи, горище, дерев’яні перекриття
та вертикальну симетричну композицію чільного фасаду. Споруду побудували і
прикрасили загалом у стилі західноєвропейського чи, точніше, італійського
бароко. Однак ошатний декор його екстер’єру доповнили елементами, запозиченими
з архітектури українського бароко – валиками з лекальної цегли (на цоколі?),
побіленими профільованими керамічними деталями карнизів, порталів чи лиштв
вікон та круглими плитами з різнобарвними полив’яними розетками, прибитими
вздовж карнизу. Підлога була викладена теракотовими і блакитними полив’яними
керамічними плитками. Вірогідно, ці
будівельні та декоративні матеріали виготовили батуринські керамісти.
Тож останні археологічні дослідження показують, що столичний палац Мазепи –
його найбільша, головна резиденція – був видатною спорудою, яка за архітектурою
не мала прямих аналогій в Україні і на Заході, але виявляла деякі місцеві
особливості декору.
Улітку 2005 р. на
території цитаделі й фортеці експедиція відкрила 33 поховання батурян кінця
ХVІІ – початку ХVІІІ ст. (Мазепиного часу). З них 17 кістяків дітей та жінок,
похованих без трун у неглибоких ямах, та людські рештки без слідів поховання
вважаються жертвами трагедії 1708 р. Уперше знайдено два парні родинні поховання
жінок з їх дітьми чи онуками, які, очевидно, були забиті одночасно. В цілому, у
Батурині з 1996 р. до 2005 р. археологи розкопали 92 поховання ХVІІ – початку
ХVІІІ ст. Більшість з них – 48 поховань – належать головно цивільним мешканцям,
що загинули від нападу на місто царських військ.
Так, у світлі нових
археологічних досліджень Батурин постає як один з провідних центрів формування
культури українського бароко. Нищівне розорення гетьманської столиці у 1708 р.
різко підірвало її інтенсивне піднесення. Відроджене місто за Розумовського вже
не спромоглось відновити колишніх широких економічних і культурних зв’язків зі
Заходом та високого рівня художнього ремесла і самобутнього народного мистецтва
блискучої Мазепиної доби.
За подальшою інформацією
про батуринський археологічний проект прохання звертатись до автора статті
(тел.: 416-766-1408; е-пошта: v.mezentsev@utoronto.ca).