Новорічна проза в поезії Побажання. Поради
Хай сповняються надії, золоті і юні мрії,
Навіть як повільним кроком – старший вік підходить боком.
То ж фігури доглядайте й відповідний одяг майте,
Замість масла – в цю хвилину починайте маргарину,
Залишіть із цукром каву й кожну жирну з м’ясом страву.
Усміхнувшися до долі, жийте у чарівнім колі,
Де нема холестеролю, ні в ногах, ні в плечах болю,
І без скривленої міни – заживайте вітаміни.
Часто ходіть на “спацери”, щоб трималась свіжість “цери”.
М’ясо з гуски чи вепрове також дуже нездорове,
Бо все добре, що смакує – життя нищить і плюндрує.
Тож забудьте всім на диво про їство, питво й печиво,
Про капусту і ковбаси й інші кулінарні аси.
“Пероге”, шкварки, цибуля – вже навіки тільки дуля!
Бо піґулки і вівсянка, чай, вода і соку склянка –
Це є дійсність, нова ера для дитини й пенсіонера.
Але не журіться, друзі, ще цвіте калина в лузі,
І нові альтернативи мають свої добрі впливи:
Пенсіонерам дають знижку – на підземку, чічку, книжку,
То “тікети”, то котлети і за півціни газети.
Всюди пенсіонерів просять, ніби на руках їх носять,
Й жде на них, немов перина, місце в отця Татарина.
То ж, як люди розмаїті, почніть їздити по світі,
Не журіться про доляри, тільки робіть з ними чари!
Почніть на бандурі грати і присядки танцювати,
Щоб в Канаді не пропала українські честь і слава.
Та порад дам ще здорових, побутових, наукових:
Сидіть часом маком в хаті й плекайте думки пухнаті –
Про мистецтво, щастя снили, Мельпомену, власні сили,
Й щоб ви часом сіли, їли і себе й людей любили.
Ходіть часто на “бенкети”, хоч і дорогі “тікети”,
Ходіть теж на фестивалі, там також
дають медалі...
Розвивайте в кожну пору своє почуття гумору
Та дивіться на всі хмари крізь рожеві окуляри.
Вісім цитат на початок 2008 року
1.
Я бачу: старі жінки танцюють, танцюють по всій Землі.
Я чую:
старі жінки співають, співають про давні, давні дні...
Я бачу: старі жінки танцюють,
танцюють лише в один крок,
Майбутні баби йдуть з ними в
танок... Йдуть з ними в танок....
Танцюйте баби, танцюйте, щодня, як
вам до вподоби без змін все життя?
(Марґарет
Льоренц, “Оулд вуменс сонґ”)
* * *
2. “Наука і духовність повинні собі
взаємно помагати. Буддисти і науковці можуть разом принести світові
благоденство, добро і щастя. Пробуйте знаходити дійсність відкритим розумом.
Без науки і досліджування ніколи не збагнемо об’єктивної дійсности”.
(Далай Лама на
аудієнції під час з’їзду провідних невронауковців у Вашингтоні 2005 р.)
* * *
З. Негри говорять, що на початку
світу всі люди були одного кольору – чорного. Та настав день, коли Бог запитав
Каїна: “Що вчинив ти зі своїм братом Авелем?” І Каїн побілів зі страху.
(3 книжки
“Африканські легенди”)
* * *
4. “Біда, що ми забрали зі шкіл молитву, але ніде її не
примістили”.
(Боб Орбен,
“Джоттінґс”)
* * *
5. “Не вистачає “Отче Наш” сказати
і “Вірую” – скоренькою ходою... Неначе це вже певна є посвята, й розгрішення
прийде саме собою... Не досить стати в лавці на коліна, зложивши так, по
звичці, тісно руки – неначе роблять ці знайомі рухи із грішника вже праведну
людину. Ні! Це не досить! Може, я не вмію молитися, як треба...Але, Боже,
прости, як можеш. Я таки посмію молитися до Тебе так, як можу.
(Зоя Когут,
“Кучерявий дим”)
* * *
6. Слухаючи концерт одного скрипаля і дивлячись, як він
на сцені “тяжко працює”, мені пригадався один афоризм: “Скрипка – прилад для
лоскотання внутрішньої частини вуха шляхом тертя кінського хвоста об нутрощі
барана”.
(Спогад з концерту)
* * *
7. “Чому ставимо собі нераз
запитання, що колись могутня держава, яка була фактично колискою людської
цивілізації, держава, в якій так процвітали наука, мистецтво і техніка,
застигла у своєму розвитку на цілі тисячоліття?”
(Л.С., “Арабські
записки”)
(Через політику, обставини, природні нещастя ще не одна
держава застигне у своєму розвитку. А ми – сварімся далі...)
* * *
8. “Мине багато років. Багато прекрасних літ. Мене вже не
буде на світі. Вже не буде повороту в часи наших батьків і дідусів. Але нарешті
появляться речі, які довго лежали приспані: шляхетні, творчі і прекрасні
речі. Це буде час – нових часів, нової
дійсности. Згадайте мене тоді...”
(Борис Пастернак)
Думки за Юліанським календарем
1.
Починайте топити своє горе не в горілці, тільки у воді ...звичайній.
2. У
великих справах людина показує себе такою, якою вона хотіла би бути, а в малих
справах вона є такою, яка вона є...
3. Усміх –
це дешевий засіб, щоб покращити своє лице...
4. Єдине,
що людина робить краще, як усі інші люди, – це читає своє власне письмо.
5. Люди,
які грають разом у добрій оркестрі, не можуть бути ворогами, в кожному разі так
довго, доки лунає музика.
6. Люди мусять жити після прав і законів, якщо хочуть бути вільними.
7. Молитва
– це діалог, а не монолог...
8. Молитва
не міняє Бога, тільки міняє того, хто молиться...
9. 7 січня
народився Ісус Христос. 2008 років тому...
Опінія
У різдвяному часі ми були на
кількох “СІЗОНС ДИНЕРС”, які заступали “KPИ3MEC ДИНЕРС”. Що сталося з Різдвом? Чи
воно вийшло з моди? Чи люди бояться вимовляти в якій-небудь мові слово
“РІЗДВО”? ЧОМУ? Чи когось переслідували за слово “РІЗДВО” – “КРИЗМЕС”? Чи люди
стали якісь безхребетні і своїх переконань не обстоюють?
Тепер “Мері Кризмес” позникало з карток, з оголошень, зі святочних лозунгів
та побажань, бо “Мері Кризмес” заступили “Сізон’с Ґрітінґс”! Але мусульмани не
замінили свого привіту “РАМАДАН МУБАРАК” на “Сізон’с Ґрітінґс”, а Рамадан
магометяни святкують цілий місяць! Вони постять, щодня читають частини з Корану
і беззастережно вірять, що Коран об’явив пророкові Магометові сам Аллах (Бог)
(бо Магомет був неписьменний). Жиди не заміняли свого “ФЕСТИВАЛЮ СВІТЛА –
ГАНУККА” на “СІЗОН ГАНУККАС”, який припадає майже в той самий час, що і Різдво,
– 26 грудня. Невмирущий класик Діккенса “Кризмес Карол” не перемінився в
“Сізонс Карол”.
26 грудня зороастряни святкують всюди величаво річницю від смерти Заратустри
(Зороастри), релігійного пророка, який народився в Персії 630 р. перед Xристом, а помер у 541 р. перед
Христом (приблизно!). В Торонто громада зороастріян відкупила від тупоголових
“батьків міста” історичну посілість відомої і колись дуже популярної
письменниці Мазо де ля Рош і перетворила її у свою святиню. Посілість Мазо де
ля Рош повинна була залишитися історичним заповідником, але тодішні “батьки
міста”, мабуть, не читали книжок і не орієнтувалися, що діялося в канадській
літературі. Всі релігії тримають високо свої релігійні прапори і не змінюють
історичних, релігійних назв на “СІЗОНС” і не включаються у безхребетну масу
тих, що бояться голосно вимовляти “КРІЗМЕС” і згадувати Різдво, хоч беруть
участь у різдвяній метушні.
Жидівський кантор і відомий композитор за часів молодого Бінґ Кросбі –
Ірвінґ Берлін написав невмирущу, досі популярну коляду, перекладену на багато
мов (навіть на українську!): “Ай’м дрімінґ оф е вайт КРІЗМЕС”, а не “Ай’м
дрімінґ оф е вайт СІЗОН”! Що сталося з людьми? Та ж їм ніякий пророк не
загрожує. Чому вони так уперто перейшли з КРИЗМЕС на СІЗОН’С?
Моє Торонто
Багато міст на карті світу є апотеозою чогось. Наприклад, Рим – місто пап,
імператорів, християн, киданих левам на поживу, світових показів моди. Голлівуд
– репрезентує золотий вік кінематографії та неповторних зірок екрану. Нью-Йорк
– місто згущеної надії завдяки статуї Свободи і перших “хмарочосів” (у колишній
мові “хмародерів”). Наше Торонто (для тих, що не знають географії, як я:
Онтаріо, Канада) – не перестає бути магнітом для мрійників, пристанню для
опортуністів, Меккою для іммігрантів усього світу, іммігрантською оазою для
українців всіх партій і релігій.
Українські
іммігранти не завжди були однакові: понад сто років тому до Торонто тягнулися
статечні, працьовиті, витривалі піонери, які власними руками, розумом і потом
розбудовували деякі частини міста і осідали тісно на деяких вулицях, зокрема на Квіні, Бетерсті, Спадайні, Коледжі
та ін. За 50 років до Торонто почали напливати і прилітати з різних
“діпівських” таборів скитальці, новоприбулі діпісти, натхнені до музи, але не
до лопати, ідеалісти багатьох дипломів, титуловані Ікари, які дуже швидко
заміняли свої крила на “Фольксваґени”. Коли почали вигасати джерела гумору,
любов до Мельпомени і бажання влаштовувати забави, до нашого міста почесних
столів, президентів, секретарів, пастирів душ почала напливати нова хвиля нових
іммігрантів з Польщі, студентів, лемків, професіоналістів, з яких одні
приїжджали з огляду на політичні комплікації, а другі – “...для хлєба, пане,
для хлєба...” Еволюція “перестройки” в колишньому
Радянському Союзі і регенерація світу спонукали наплив гостей з України. Приїжджають
гості і спочатку бачать самі лише оптичні ілюзії: молодим жінкам привиджалися
старі женихи з капіталами та автами, старші жінки шукали за порядними
дентистами, щоб з милосердя замінили їхні золоті або срібні зуби з України на
білі, канадські, а молоді люди робили всякий “піс ворк”, бо думали купити хату
і дістати добрих “рентівників”!
Перед “перестройкою” ми висилали в Україну гостей з
долярами у портфелях, рублями за пазухою і валізами, наладованими капіталістичним
добром. А верталися в Торонто з кавказькими бренді, коньяками, українськими
вишивками і “мистецькими” творами, робленими машинами.
Тепер у Торонто дуже змінилося – появилися “ножівники”,
“драґісти”, “бездомники” і патологічні “ненавидники” Буша... А українці далі
ходять на бенкети з концертовими програмами, на “вайн і чіз”, журяться
холестеролом і тиском крови, збирають гроші на четвертий поверх у сеньйорському
“прибіжищі” о. Татарина і читають газети у різних мовах, які дістають
безкоштовно з комплексу “МІСТ”.
Коли я приїхала до Торонто, було тільки три громадські
діячі високого класу, які завжди сиділи за почесним столом, мали авта, а всі
решта ходили пішки, хоч за “кводра” можна було купити 4 квитки на трамвай. Але
тоді і “кводра” тяжко було заробити. А тепер люди працюють без відпочинку не
щоб заробити на харчі, від яких тратиться фігуру, тільки щоб купити нове авто,
вісіяри, комп’ютери, електронічні прилади, плоскі телевізії, факси, “диджитал”
апарати, диски і нові значки з України.
Моє Торонто – місто, де можна сваритися, любитися, де
щораз менше імпрез, але щораз більше панахид, де українці, як завжди, поділені
на атоми, молекули і амеби і при кожній нагоді співають: “Боже, нам єдність
подай”. Очевидно, співають на два голоси, бо українці дуже музикально настроєні
і ніколи не співають в унісон...