Написано для “Майдану” Голопупки, всі до купки!

Йосиф Сірка

Це українізоване гасло “вождів світового пролетаріату” Маркса та Енгельса. оно віддзеркалене в “Манифесте среднего класса Украины” (нібито) Юрія Романенка, яким він закликав до анархії зі сторінок “Української правди” 16.12.2008 р. Незважаючи на те, що “Манифест КП” був опублікований вперше понад 240 років тому (у лютому 1848 р.), наслідувачів він знаходить ще й сьогодні. Правда, автори цього “твору” забули, що вже не ті часи, і “пролетарії” вже не ті.

Я вдячний Сергію Грабовському, що він на “Майдані” (22.12.2008 http:/maidan.org.ua) звернув увагу на те, що “Манифест”, з великою правдоподібністю, писався не українським громадянином і не в Україні. Я б хотів лише підтвердити “підозри” С. Грабовського фактами, що виринають з “Манифеста”.

Пан Романенко (чи ті, що писали) переплутав поняття влади і держави, що дуже часто трапляється й іншим, коли йдеться про Україну. Річ у тому, що Україні потрібно не іншу державу, а іншу владу! Автор “Манифеста...”, начебто, “переплутав” українське слово “забувати, забути” зі словом “забивати, забити” (ідеться не про коректорську помилку, оскільки слово повторюється три рази). Отож, людина, яка не живе в Україні, може собі уявити, що заміна букв у російському слові “забыл” на “забив” не змінить значення слова (бо ж ідеться про “братній” народ), але саме це вказало, що автор далекий від української мови. Стверджуючи, що “государство давно контролируют несколько десятков олигархических семей”, він вдається до екстремізму – “...нам нужно другое государство”. Коли б “Манифест...” писав громадянин України, то він би не казав, що “нам нужно другое государство”, оскільки у референдумі 1990 року понад 90% населення дуже чітко висловилися саме за цю державу, а не “другую”! А кому потрібно іншу, то нехай шукають десь у сусідів, а в Україні потрібно інших керівників, політичні партії, які б дбали про народ і державу, але не іншу державу. Тим, що хочуть інше “государство”, слід подумати – куди ж вони хочуть?

Автор “Манифеста” своїми “ідеями” сам признається, яку ж державу він собі уявляє: “Нам нужно государство жизни, а не смерти ..., а не рыдать над безнадежным прошлым. Где будут праздновать победы, а не поражения”. Так і відчувається, що панові Романенкові (чи авторам) не хочеться чути про Голодомор з його страхіттями, про героїчну боротьбу УПА, але скоріше “праздновать” перемогу 7 листопада (1917) або перемогу 9 травня (1945), день чекіста, побудову Бєломор-Каналу, потім виконання планів п’ятирічок “за два года” та багато іншого. Щоб досягти мети, автор вдається до викладення правди щодо олігархів, щодо величезної несправедливости стосовно роз-поділу народного добра, а щоб це змінити – закликає до анархії!

Пан Грабовський наводить “плани” автора “Манифеста...” – знайти для України фашистських керівників зразка Салазара, Франка, Піночета (Гітлера не наважились запропонувати), а потім запровадити розстріли, кару смерти, а далі покажеться!

Україна в цьому році відзначає 75-ту річницю Голодомору, але розстріляли в Україні десятки тисяч людей за всі роки “другого государства”, і “сильну” руку “батька народів” Україна ще не забула, а наслідки відчуває щодня.

Ще недавно А. Гриценко виступив з дуже виваженою пропозицією, як можна в Україні досягти позитивних змін, і закликав охочих вступати в ряди Громадської організації, яка б могла впливати на політичні процеси, що відбуваються в Україні. Це один із шляхів, які планують не в московських кабінетах, але у вільній Україні, де й можлива така газета, як “Українська правда”, яка “задля різноманітности” думок надає свої сторінки таким, як т. зв. “русин” П. Маґочі, комуніст Філіндаш чи т. зв. Ю. Романенко та ін., яким українська незалежність не подобається, але зі свободи слова користають.

В Україні існують можливості відверто і законно протестувати і вимагати змін (завдяки саме “Майданові”, який в “Манифесте” не зрозуміли і мету його перекрутили), то ж ці завоювання слід використовувати, а не заводити людей в оману із закликами до анархії. Гадаю, що за подібний “Маніфест” у РФ вже б посадили і автора, і редакцію газети – там навіть протести проти зменшення імпорту автомашин розцінюються як антидержавна діяльність!

Дивує, що така газета, якою є “УП”, не робить усього, щоб допомагати країні, але все частіше оприлюднює матеріали, спрямовані не на консолідацію, на конструктивні кроки, які б посприяли покращенню ситуації в Україні, але які, скоріше, викликають почуття безсилля, безвиході. Різні авантюристські заяви та історійки належать до бульварної преси, але не до газети, що б мала захищати справедливість, якої хотів дотримуватися її засновник! Можливо, що редакція уявляла себе “Искрой”, “из которой возгорится пламя”!? Бо ж так вчила “Історія ВКП(б)” протягом десятиріч!