Різдво у Різдвянах
Микола Шот
Заходить у наші
помешкання Різдво Христове. Свято народження, радості. Свято цілого снопа
українських народних звичаїв та обрядів. Ознайомитися з деякими з них вирішив
не деінде, а у Різдвянах, що в Теребовлянському районі на Тернопільщині, у
селі, в назві якого відлунює одне з найвеличніших християнських і найчарівніших
народних празникувань.
Назва поселення виринула з трагедії. Історія свідчить, що 1241 року саме на
Різдво Христове тут Теребовельський князь за підтримки місцевих мешканців
вийшов на поле битви з монголо-татарами. У пам’ять про цей двобій згодом і
постало село як своєрідний символ нашої живучості та борні. Легенд із сивої
давнини різдвянці не зберегли. Але журитися не треба! Її створили вже у наші
дні, й хтозна, чи за століття-два цю оповідку не вважатимуть за тисячолітню. Отож
згідно з нею через роки після історичної битви в неволі випадково зустрілися
хлопець і дівчина – колишні односельці, які кохали одне одного. Їм вдалося
втекти у парі з рабства й повернутися до рідних місць. Але, звісно, застали
лише згарища. Проте вирішили залишитися тут і стали першими жителями нового
поселення, якому дали життя та назву Різдвяни.
З вчителькою історії Різдвянівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
Ганною Марійовською гортаємо основні сторінки дієпису Різдвян. Зрозуміло,
найбільше фактів збережено про останні кілька століть. Відомо, що під час
визвольної боротьби українського народу під проводом гетьмана Богдана
Хмельницького різдвянці приєднувалися до козацьких загонів. Найбільше
національне відродження до села, як і цілої Галичини, принесло ХХ
століття. Різдвяни 1907 року збудували
за власний кошт хату-читальню „Просвіти”, зорганізували військово-патріотичне
молодіжне Товариство „Січ”. Спорудили хрест-пам’ятник на честь скасування
панщини 1848 року. Певна річ, що за комуністичних часів цей пам’ятний знак
знищили, але з проголошенням України його відновили. На найвищому сільському
пагорбі 1887 року (знову ж таки за власні гроші) вимурували церкву Покрови Пречистої
Діви Марії, в якій тепер відправляють Богослужіння місцеві православні миряни. Є
у селі й греко-католицька громада. Їй нещодавно сільська рада виділила
приміщення старої школи. На її подвір’я вже завезли камінь, цеглу, тож з роками
має постати новий храм.
Є у селі й могила Українських Січових Стрільців, кілька різдвянців за
патріотичним покликом стали у лави цього легіону. Зрозуміло, що в такому
національно свідомому селі просто не могло не бути членів і симпатиків
Організації Українських Націоналістів. Понад тридцять осіб загинули в
Українській Повстанській Армії. Перед Різдвом 1944 року гестапівці розстріляли
25 людей, серед яких – семеро патріотів з родини Цісиків.
Комуністична влада в 60-х роках перейменувала Різдвяни на Світанок. Село
вважала ненадійним у радянському сенсі, тож завжди у великі релігійні свята тут
неодмінно чергували міліцейські, партійні та вчительські пости. Свою первісну
назву населений пункт повернув собі 1992 року. Сільський голова Іван Галанджій
каже, що нині Різдвяни нараховують 230 дворів, де проживають майже 650 людей.
Молодь здебільшого виїжджає на заробітки. Дитячий садок вдалося зберегти,
тішить душу дзвінкий сміх малечі. У школі навчається до 50 учнів. Усі вони
активно готуються до Різдва – вивчили колядки, віншування. І вже у перший
Свят-Вечір колядуватимуть чи то під вікнами, а чи в оселі своїх односельців. Дехто
з них зайнятий у вертепі. Давайте приєднаємося до них і відчуємо колорит,
добру, родинну і водночас дивовижну атмосферу зимового свята.
Колись різдвяними дійствами переймалися самі мешканці села. Нині це більше
турбота для завідувача тутешнього клубу Ірини Крамар.
Але Різдвяні Свята – родинні. Тому завітаємо до господи Ганни Марійовської
– матері Ірини Крамар. Народні звичаї та обряди разом з ними відтворили учасники
клубного гуртка художнього слова.
Уранці 6 січня в оселі чекають палазника. Це особа лише чоловічого роду. У
двері має постукати або з’явитися на подвір’ї чоловік і промовити: „Я прийшов
до вас на палазник, щоб ви були веселі, як весна, здорові, як вода, багаті, як
осінь”. Коли ж на небі запалахкотить перша зірка, сім’я збирається до Святої
Вечері. Батько йде за дідухом – давнім атрибутом Різдва, символом хліба, праці
та достатку. Сім’я спільно молиться, відтак запалює свічку, споживає проскурку
й береться вечеряти.
У Різдвянах проживає чимало переселенців. Українців, яких комуністична
влада, насильно депортувала з правічної землі на теренах сучасної Польщі. Батьки
Ганни Марійовської походять з Надсяння. На столі у Свят-Вечір завжди є в неї і
страви своїх предків. Поруч з медовою кутею обов’язково готує бабусину
вар’янку. До юшки з квашеної капусти доливає трохи води, все кипить, тоді
сипить гречку та гриби й варить. Відтак мастить цибулькою, смаженою на олії.
Серед дванадцяти страв, які годиться мати на вечері, є також горох, розварений
на пюре і замащений олійкою з цибулею, капуста з квасолею, вареники (пироги) –
теж з капустою, пісні голубці з гречки, оселедець, запрашка (мачанка) з грибів.
Подають і панцак (ще на Тернопіллі кажуть пенцак) – перлову кашу. Щоправда, це
вже десерт. Але щоб його приготувати, треба спочатку зварити із сухих груш,
яблук, слив узвар. Відтак у рідину кинути ту ж перловку, зверху трохи посипати
цукром.
Прудкості та сили хлопцям треба мати, якщо збираються ходити з вертепом. У
Різдвянах таке дійство називають герод. Сценарій такої народної різдвяної
вистави Ірина Крамар підготувала сама. За основу взяла текст, який здавна
вимовляли вертепники села. Цікаво, що завжди і зараз у селі герод ставили
винятково за біблійними мотивами.
Ангел, пастушки, три Царі, ненависний Ірод і його воїн, а ще Чорт, Смерть і
Мошко – розповідають, колядують, веселять. „А за коляду приймемо щиру нагороду.
Не для себе, а для церкви”, – заявляють вертепники. І справді, зароблені за
постановку гроші вони жертвують для церковних справ.
PHOTO
Вертеп у Різдвянах