Людство потребує такої науки задля свого виживання…  

18 листопада у Монреалі представив свою доповідь “Сучасні питання біоетики в Україні та відповідь Церкви” керівник Школи біоетики та магістр Колегіуму Українського Католицького Університету, член-кореспондент Папської Академії Pro Vita о. Ігор Бойко.

Отець Ігор повідомив, що саме прогрес біомедичних наук надав поштовх виникненню науки біоетики. В. Р. Поттер (США), який вперше використав цей термін у 1971 році, вважав, що людство потребує такої науки – немало-небагато – задля свого виживання. На його думку, існує реальна небезпека для людини, якщо вона не переосмислить свого ставлення до навколишнього середовища, до зловживань у сфері медицини та втручання у людське життя, не перестане приймати ці рішення хаотично та безвідповідально.

– Біоетика є наукою, яка основується на християнських цінностях. Як її сприймають люди невіруючі?

– Наша програма з біоетики в Українському Католицькому Університеті у Львові та Тернопільському Держнавному Медичному Університеті не ставить за мету зробити з невіруючої людини віруючу, радше вчить, як допомогти людині, що перебуває в непростій ситуації, прийняти правильне рішення. Ми говоримо про ці питання, беручи до уваги пошану до гідності людського життя та повагу до недоторканності людини.

Наприклад, трансплантація органів: якщо людина за свого життя каже “так, я згоден(на) віддати певний орган чи бути донором крові, щоби врятувати життя чи покращити стан здоров’я іншого пацієнта”, – це добре, це правильно, це є вчинок милосердя та солідарності.

Ми говоримо про християнську біоетику, що у собі включає принцип поваги до цінності та гідності людського життя від зачаття до природної смерті. Ці елементи є присутні також у вченні Церкви. Більше того, це вчення цілком підтверджується науковими висновками, що людське життя починається від моменту зачаття – в момент злиття сперматозоїда з яйцеклітиною починається новий організм, який поступово і безперервно розвивається. Отже, і Церква каже, що треба шанувати це життя. Якщо науковці сьогодні вважають, що смерть людини настає зі смертю мозку, то, якщо вона дала за життя згоду на донорство огранів (трансплантацію), Церква це схвалює.

– Чи Українська держава підтримує впровадження біоетики на національному рівні?

– Національна Академія Наук України (НАНУ) у 1998 році прийняла рішення створити Комітет з питань біоетики при Президії Національної Академії Наук України. Станом на сьогодні в Україні діють етичні комісії, але я маю питання, наскільки ці комісії керуються християнськими поглядами. Можливо, це моє суб’єктивне бачення, але має місце матеріальна зацікавленість тих людей, які входять до комісій. Для прикладу: в Україні дозволене сурогатне материнство, різні методи штучного запліднення, проводяться дослідження з використання стовбурових ембріональних клітин, аборти – це, напевно, вигідно деяким керівникам клінік. Тепер іде зміна до законодавства щодо трансплантації органів від померлих (автоматично, за виключенням, якщо людина письмово повідомить про свою відмову – прим. кор.). Мова йде про так звану “презумпцію згоди”, тобто людина вважається частиною суспільства, де вирішує держава, – губиться цінність окремого людського життя, власна воля ним розпорядитись.

У більшості європейських країн сурогатне материнство є заборонене, тому замовники з інших країн приїздять в Україну, щоб замовити собі дитину. В нас це дозволено, тому що на цьому заробляють немалі гроші. 

В Україні законодавчо права дитини захищаються від моменту народження, тому наразі поширені дослідження над людськими ембріонами, експерименти над ембріональними стовбуровими клітинами, штучне запліднення, сурогатне материнство – всі ті методи, які не шанують права на життя ще ненародженої дитини.

– Яким чином можна переконувати людей дотри-муватись принципів біоетики?

– Є два способи змінити суспільство. Можна згори, на законодавчому рівні, а можна, поступово змінюючи людську свідомість. Можна прийняти закон про заборону абортів, але питання: чи суспільство це сприйме. Тому другий спосіб полягає у поступовому формуванні суспільства: поволі-поволі почати говорити про ці моральні та етичні принципи. 

Тому ми започаткували цю програму з біоетики на базі Українського Католицького Університету у Львові. Кожного року ми запрошуємо 20-25 учасників, з якими говоримо на різні теми біоетики. Я переконаний, що кожен з них буде поширювати ці знання та принципи у своєму середовищі. Хтось напише статтю в газету, хтось висловить свою точку зору на веб-сайті чи фейсбуці, і поволі ця культура життя, яку ми пропонуємо, буде промінювати в суспільстві. 

СРСР була першою країною в історії, яка легалізувала аборти. І ця ментальність, мені здається, є хибною. Вона виходить з того, що ти є дорослий і можеш підняти руку на незахищене життя в материнському лоні. А сьогодні ми йдемо далі і кажемо: добре, не тільки на незахищене дитяче життя, а й на життя тих, хто більше не в змозі себе захистити – важкохворих, невиліковно хворих. Я боюсь, що з часом ми підемо далі, станемо настільки байдужими, що почнемо відбирати людей за певною ознакою, а інших – винищувати, якщо за це проголосують.

З часом стирається певна межа. Кожна людина у своєму серці відчуває Закон Божий, який їй каже: “Не вбивай!” Втім, багато хто себе виправдовує, що в певних випадках має право вбивати.

Тепер більше у своєму житті людина віддаляється від Бога: втрата християнських традицій, споживча культура, відсутність якоїсь однієї цінності  –  мені здається, людство наближається до великої небезпеки, загрози самознищення. І хтось мусить про це говорити.

Розмову провела

Наталя Поважнюк,

Монреаль

PHOTO

O. Ігор Бойко