Виборча кампанія виходить на фінішну пряму, що
стимулює появу різноманітних політичних прогнозів. На жаль, увага загалу
зосереджується здебільшого лише на двох темах: хто у майбутньому уряді стане
прем’єр-міністром України, а також чи настане “злагода” у таборі помаранчевих
сил.
Тим часом, перебіг виборчої кампанії дає підстави
задуматися над іншими, не менш важливими питаннями. Так, вже сьогодні можна
припустити, що після виборів виборча мапа України буде сильно нагадувати ту,
яку ми споглядали на екрані ЦВК одразу ж після завершення президентських
перегонів. Іншими словами, не важко передбачити, що і цього разу схід і південь
України підтримає Партію регіонів та її потенційних союзників, а захід і центр,
ймовірно, “контролюватимуть” політичні сили, що асоціюються з Майданом.
Схоже, що з таким поділом уже змирилися головні учасники виборчого процесу. Зокрема,
лідер Партії регіонів Віктор Янукович практично не відвідує західні та
центральні землі й зосередився на веденні
виборчої кампанії у тих областях, де і так має максимальну підтримку. З
іншого боку, “Наша Україна” та БЮТ не виявляють особливої активности в стані
синьо-білих, зате розв’язали справжню “війну” між собою у тих областях, виборці
яких одностайно голосували на минулих
виборах за Віктора Ющенка.
Така ситуація не викликала б
особливої тривоги, якби непомірне бажання деяких політичних “грандів” за
будь-яку ціну здобути на цих виборах абсолютну перемогу. Виглядає, що здають
нерви у Віктора Януковича. Перебуваючи у Харкові, він заявив, що до перемоги
Партії регіонів залишилися лічені дні, а
26 березня його команда “покаже, хто у домі господар”. І це при тому, що
усі соціологічні дослідження показують, що ПР переможе, але не здобуде
більшости мандатів у парламенті. Що ж має на увазі Янукович, коли так
самовпевнено говорить про перемогу? Відповідь на це питання не таке вже й
просте.
Вже сьогодні з боку Парії
регіонів спостерігається зміна характеру ведення політичної боротьби.
Загальнонаціональна самовпевненість “донів” поступово трансформувалася в
регіональну істерику. Зокрема, у несподіваному ракурсі актуалізувалося питання
“сепаратизму”. Широко афішоване й резонансне засідання Луганської обласної
ради, на якому місцеві депутати “дали бій” Генеральній прокураторі, яка
звинувачує голову Луганської облради Віктора Тихонова в “діях, спрямованих на
зміну кордонів України”, а простіше – сепаратизмі, мало на меті, з одного боку, продемонструвати
“підступність” влади, а з другого, вірність синьо-білих ідеї “федералізму”. Не випадково
засідання Луганської облради багато хто називає репетицією Сіверодонецька-2, а
сам Тихонов, пригадуючи збіговисько “федерастів”, прямо заявив, що якщо б “ми не провели з’їзд,
то сталася б трагедія. У Сіверодонецьку ми зібрали сімнадцять областей,
заспокоїли людей, сказали їм, що ми у змозі стримати тиск”. Ось так, не менше і
не більше.
Загалом виборча кампанія Партії
регіонів зійшла “на пси” у тому сенсі, що остаточно деградувала до містечкових
проблем та примітивного русофільства. Реанімація ідеї “федералізму”, надання
російській мові статусу другої державної, вступ до так званого ЄЕП, соціальна
демагогія – ось і весь передвиборний арсенал “регіонів”, який може
консолідувати виборців, що проживають в основному на сході та півдні України.
При цьому впадає у вічі, що
фактично відмовившись від боротьби за голоси виборців на території “оранжевих”
областей, “регіони” прагнуть тотальної перемоги на “біло-голубій” території. З
цією метою запущено міф про “адмінресурс”, який влада начебто застосовує саме
на сході і півдні України. Мандруючи донецькими й таврійськими степами,
Янукович повсюдно стверджує, що “на місцях іде тиск на голів і членів виборчих
комісій, яким погрожують звільненням з роботи”. Конкретних фактів екс-прем’єр
не наводить, зате власний електорат мобілізує. Більше того, головним
лейтмотивом останнього з’їзду Партії регіонів, що відбувся недавно у Киві, були
виступи, які мали засвідчити, що влада прагне сфальшувати результати виборів
насамперед на сході і півдні, а тому
головне завдання – вжити рішучих заходів, щоб цього не сталося. Але коли
“синьо-білі” говорять про “рішучі наміри”, то це неминуче навіює спогади про
Сіверодонецьк.
Кажуть, що в одну ріку два рази
вступити не можна. Та це правило не стосується української політики. Зважаючи
на зміну тактики Партії регіонів, що зумовлена неспроможністю партії домінувати
на всеукраїнському рівні, цілком можна припустити, що після виборів ми можемо
стати свідками “реваншу регіонів”. Це означатиме, що більшість областей по
правий бік Дніпра можуть опинитися під контролем опозиції, а будь-які спроби
Києва поширити там свою владу наткнуться на другий Сіверодонецьк, з усіма
наслідками, які з цього випливають. На перший погляд, такий сценарій поки що
виглядає неправдоподібним. Але хто міг передбачити перший Сіверодонецьк?
Про те, що проблема “реваншу
регіонів” існує, також свідчить засідання Кабінету Міністрів України, на якому
підводилися підсумки соціально-економічного розвитку країни і де
прем’єр-міністр Юрій Єхануров піддав різкій критиці діяльність окремих голів
обласних адміністрацій, зокрема тих, які не можуть собі “дати раду” у
південно-східному регіоні держави. Щоб ситуація не вийшла з-під контролю,
Єхануров ще до виборів планує підписання низки протоколів про наміри уряду та
органів влади передусім південних і східних областей укласти угоди щодо
регіонального розвитку.
У будь-якому випадку можна
констатувати, що нинішня виборча кампанія не згладила, а загострила питання
зрізнечкованости українських земель. Вину за це мають на себе взяти головні
суб’єкти політичного процесу: влада, яка не зуміла довести свою “правду” на
сході і півдні держави, та опозиція, яка так і не позбулася комплексу
національної меншовартости та русофільства.
Вселяє оптимізм одне: в
українському суспільстві усе ж переважає думка, що гратися в сепаратизм,
регіоналізм, федералізм – це все одно, що гратися з вогнем. А з вогнем гратися
ніхто не хоче.