Мистецтвом проти війни

(До 130-ої річниці від дня народження та 40-ої річниці смерті Олени Кульчицької, 15.ІХ.1877–8.ІІІ.1967)

Павло Лопата

На самому початку Першої світової війни територія Галичини стає місцем воєнних подій. Як австро-угорська, так і польська буржуазія пробували тоді придушити український національно-визвольний рух. Армії обох держав жорстоко розправлялися над передовою українською інтелігенцією та простим сільським населенням. Таке нелюдське знущання солдатами над безборонними людьми не могла не запримітити тоді малярка Олена Кульчицька, якій також загрожував арешт австрійськими вояками та вивезення у горезвісний концентраційний табір “Талергоф”. Оцей страшний терор та руйнівне спустошення в рідному краю війною пов’язані з першими творами О. Кульчицької. У декількох як акварелях, так і офортах показано війну як велику тривожну машину, що базжалісно знищує все, що перед нею, а головно – людей. Широким безкрайнім полем йде похилою молода жінка. Зі страхом пригортає вона до своїх грудей дитину, намагаючись захистити її від грози і бурі. Але темні хмари наздоганяють їх та ще й маленького її сина, який зігнувся під тягарем єдиного клунка, в якому несе зі собою найнеобхідніше. Чи вспіє ця жінка втекти разом з дітьми перед чорною хмарою до сховища? Напис під цим твором „Чорна хмара... Серпень 1914” пробує пояснити, про що йде мова, але його глибший зміст прихований у трьох багатозначних крапках. Їх змістом є уся сукупність лиха, яке принесла імперіалістична бойня. І саме про це говорять інші твори Кульчицької, до котрих вона додала свої погляди на війну і свої філософські ідеї.

Їх небагато – близько двадцяти. Декотрі з них були масово репродуковані у виді поштівок. Кожен твір – сильний протест проти жахливої війни.

Наступний твір має назву „Війна – втікачі” (1914). У ньому зображене село, де бойківські хати охоплені вогнем, і їх ніхто не рятує, бо всі втікають: жінки, діти і старець, що веде корову на мотузку. І в таких офортах, як „Бідні діти” (1914), „За море” (1914), „Під чужим небом” (1915), „Жертви війни” (1915), Кульчицька яскраво показує експлуатацію галицького селянства, яке через гіркі обставини було змушене кидати рідний край та емігрувати за океан і шукати заробітку на щоденне прожиття. Останнім твором художниця ще більш сміливо критикує війну. В ньому на передньому плані батько вже в пояс викопав яму в кам’янис-тому ґрунті для поховання мертвої дитини, а мати ридає, схилена над тілом дівчини, і ще менша дочка з жахом тулиться до рамена матері. Білі сорочки батька і померлої чітко надають контраст з чорною могилою. За ними лежать поруч мертва жінка, кінь та розбитий віз біля дороги, по якому йдуть пригноблені еваку-йовані. Драматизм жахливої сцени підкреслений низьким дерев’яним хрестом, який символізує трагічний шлях  насильно кудись вигнаних.

В іншій композиції – „Чорні хмари війни” зображено смерть, яка на конях біжить у чорних хмарах, а внизу, на шляху – знову інші вигнанці, маси селян, які падуть, розчавлені величезними колесами тяжких гармат. Кому потрібна війна і кому приносить вона великі прибутки, зображено в наступному офорті – „Молох війни” (1915). Тут бачимо величезну людську постать, одягнену в панцир з монет і паперових банкнотів, яка крокує серед руїн і трупів. На його шоломі гадюки, а на грудях висить медальйон з написом „800 %”, що означає прибутки, накопичені на людських жертвах. Цей „лицар-велетень”, немов „бог війни”, згрібає вилами людські тіла. За його спиною мчить смерть з косою в руках, як допоміжна супутниця для нагромадження йому капіталу. Слід згадати ще одну, хоч не останню роботу Кульчицької, а саме – „Весна” (1915). У цій акварелі намальовано вкриті могилами поля, а на них стоять хрести. Вони різні, тобто в цих могилах поховані солдати обох воюючих таборів. Насувається питання: за що ж воювали ці воїни, яких доля, чи не мільйони, спіткала однаково? Але приходить справжня весна. В цю пору року з березового хреста вже виросли гілочки, що все-таки починають зеленіти. У небі летять журавлі, що повертаються до рідного краю. Це символізує надію і віру в те, що настає час і для вигнанців повертатися до своєї Батьківщини і до своїх рідних хат. Подібної тематики й інші графічні праці художниці. Ось їхні назви: „Страхіття війни”, „За справедливість”, обидві датовані 1915 роком, „Сироти” (офорт, 1916), „Помста” (1917), „На панщині” (1918).

У них вона відобразила нелегке життя українського народу, його терпкі часи, його боротьбу за соціaльне визволення, за щастя і за мир. Тому мистецтво Олени Кульчицької невмируще, бо воно присвячене людям, які знають ціну життя всього людства.