Проект Павла Гуньки “Українська художня пісня”

Олександр Яківчук, композитор

Моя зустріч зі співаком відбулася після тріумфальної вистави опери Л. Яначека за твором Ф. Достоєвського “Записки із мертвого дому”, де він виконував одну з головних ролей – роль Шишкова. Я впевнений, що зі мною погодяться всі глядачі, які слухали оперу 19 лютого цього року: Павло Гунька – наша національна гордість! Браво, Павле, хай тобі щастить і надалі на світовій оперній сцені! Але, крім того, Павло – наш видатний музичний діяч, який очолив величний проект під назвою “Українська художня пісня”. Отже, що це таке? Відповідь почуємо з уст самого співака, в якого я взяв інтерв’ю.

– Я народився в Англії. Мій батько – українець, мати – англійка. Але, дякуючи батькові, я виховувався в українському середовищі, змалку полюбив українську пісню. Пізніше, коли співав у Мюнхенській Опері, познайомився з професором Рудницьким, ректором Українського Вільного Університету. У розмовах із ним поступово викристалізувалося розуміння ролі в українській професійній музиці. Я зрозумів, що можу допомогти Україні тим, що на Заході буду популяризувати українську професійну музику не тільки в українському середовищі. Звичайно, насамперед вокальну. Тим більше, як я це бачу сьогодні, в українській музиці багато прогалин, у тому розумінні, що навіть в Україні не знають повністю творчости наших композиторів. От вам приклад: ми віднайшли більше 100 солоспівів М. Лисенка, про які нічого не знала його онука Рада Лисенко! І це непоодинокий приклад. Але це не головне. Я хочу за допомогою нашого проекту поставити професійну українську пісню на рівень німецької, італійської чи російської. Тому для цього залучив у проект відомих канадських співаків неукраїнського походження. Я спеціaльно зробив це з двох причин: перше – вони не знають нашої історії, нашої мови, наших національних традицій, бід і переживань, тому зможуть абсолютно адекватно передати те, що композитор написав у нотах. І друге: вони, як я тепер бачу, буквально стали фанатами української пісні, вони завжди включають і будуть включати їх до свого репертуару. Що може бути краще для популяризації та поширення нашої музики у світі?

У нашому проекті ми хочемо досягнути три мети: перше – записати музику дванадцяти українських композиторів минулого на CD (більше восьми годин чистої музики, це вже про щось говорить); друге – розповсюдити ці записи по всіх відомих бібліотеках та університетах світу; третє –  набрати на комп’ютері у програмі “Сібеліус” всі записані нами солоспіви, які кожна людина може ВІЛЬНО дістати з нашого сайту. До речі, ця програма дає можливість перетранспонувати музичний матеріал в будь-яку тональність, зручну для виконання будь-яким співаком. Поки що плануємо зробити це, а наприкінці нашого проекту видамо всі ці ноти, зробивши своєрідну антологію української вокальної музики. І, якщо будемо живі, поїдемо в Україну і подаруємо українському народові безкоштовно свою роботу. Оце все.

– Пане Гунька, чому Ви не хочете вживати слово “романс”, а називаєте це “українською художньою піснею”? Може, навіть ліпше назвати це “солоспів”, як часто називали свої романси самі композитори?

– Розумієте, на Заході слово “романс” часто асоціюється з поняттям “романтична  музика”, хоча ця назва також може мати місце. Поки що ми хочемо відгородити нашу роботу від поняття “народна пісня”. А далі побачимо.

– Хто конкретно бере участь у Вашому проекті?

– Я залучив до роботи 9 професійних канадських співаків неукраїнського походження, а також головного концертмейстера Канадської Опери А. Крайволта, віолончеліста Р. Бориса і флейтиста Д. Стюарта. Також з нами співпрацюють два музикологи, що пишуть до кожного твору коротку анотацію. Це пані Д. Турчин та пан В. Сидоренко.

Безпосередній продюсер CD – пан Р. Гурко, який постійно присутній на записах і є відповідальним за правильну вимову співаками українського тексту. Звуковий інженер – відомий у Торонто пан Доктор, що вміє на комп’ютері вставити не те що відсутню ноту, а й одиноку літеру, яку, буває, деколи не вимовляють співаки. Так що Р. Гурко несе за це повну відповідальність.

– Хто з Вами ще співпрацює?

– До нашого Комітету входить близько ста різних людей, переважно канадців українського походження. Я є художнім керівником проекту. Дуже активно в Комітеті працюють доктор Леся Баб’як, доктор Петро Яцик, пані Соня Потічна, пан Василь Жила та пані Галина Дитиняк, яка є нашим координатором і головним менеджером. Також нам надають велику допомогу пан Євген Роман та пан Богдан Онищук. Крім того, організація українських підприємців також нам усіляко сприяє.

– Чи допомагають Вам українці з інших країн світу, крім Канади?

– Поки що ведемо переговори. Дехто вже нам обіцяв профінансувати запис творів одного з композиторів. Помалу зберемо гроші для запису творів усіх дванадцяти композиторів. Ми вже зібрали півмільйона доларів, треба зібрати ще два. Дасть Бог, зберемо!

– Ви вже видали CD з творів К. Стеценка, зараз працюєте над записом творів М. Лисенка. Де можна купити Ваші CD?

– Найліпше зайти на наш сайт в Інтернеті: www.musicaleopolis.com або купити у подарунковій крамниці Канадської Оперної Компанії.

– Що б Ви ще хотіли донести до відома української громади?

– Я хочу щиро запросити всіх свідомих українців-патріотів на концерт канадських співаків Расела Брауна і Майкла Шада у Рой Томпсон Голл 28 березня цього року. Значну частину репертуару цих співаків складає українська художня пісня, вони є членами нашого проекту. Це чудові співаки! Слухачі самі зможуть впевнитися в їх майстерності і отримати від того велике задоволення. Отже, не пропустіть шанс! Дзвоніть у каси Рой Томпсон Голлу і купуйте квитки – вони поки що є. Щиро Вам раджу.

– Дякую, пане Гунька, за Ваше цікаве інтерв’ю і бажаю великих успіхів у Вашій нелегкій, але почесній місії.

– Бажаю успіху і Вам, Олександре.

Від себе хочу нагадати любителям опери, що вони можуть побачити і послухати пана Гуньку в опері Клода Дебюссі “Пелеас і Мелезанда”.