Св. п. Євген Богдан Рослицький 

8 травня 1927 – 4 січня 2008

Євген Богдан Рослицький, д-р мікробіологічних наук, громадський, політичний і культурно-освітній діяч, батько двох дітей, брат, шваґер і колега, завершив 4 січня 2008 року свою скитальчу мандрівку, яка почалася, коли йому було сімнадцять. Прибув до Вінніпегу, щоб брати участь у ХХІІ трирічному з’їзді Конгресу Українців Канади, який відбувався 18-22 жовтня 2007 року, але замість з’явитися у залі нарад опинився у вінніпезькій лікарні. Після Конгресу вийшов з лікарні з діагнозом серцевого удару, потелефонував мені. Як завжди, просив написати щось до наступного, здається, 59-го числа “Рідношкільника” й повернувся додому – до Лондону в Онтаріо. Але не надовго. Захворів поновно й помер 4 січня 2008 року. Похоронні відправи відбулися у Вінніпезі, де родина поховала його на цвинтарі Всіх Святих 12 січня.

Відійшов відданий громаді працівник – робітник великих вимог до себе, до своїх співробітників і до своєї громади, яка не встигала вдержати кроку його вимогам.  До громадського воза запрягав усі свої сили, втягав до нього колег і кожного, хто потрапив на його око. І тягнув свій віз –  аж упряж порвалася. 

Початкову освіту закінчив у рідному містечку Товсте в Галичині, а середню почав у Чорткові й закінчив у повоєнній Німеччині. Вищі студії почав в Університеті  УНРРА в Мюнхені (1945-1946), продовжував у Мюнхенському Університеті (1947-1948) і, переїхавши до Канади, студіював у Манітобському Університеті, де одержав ступені бакалавра (B.S., 1953) і магістра (M.S., 1955 року); а ступінь доктора (Ph. D.) з мікробіології – в Університеті Wisconsin (США, 1960 року).

Був затруднений у Дослідному інституті Міністерства сільського господарства в Лондоні, Онтаріо та у Відділі бактеріології й імунології в Університеті Західного Онтаріо в Лондоні.

Протягом багатьох років брав участь у міжнародних конгресах мікробіологів в Японії, Єгипті та Совєтському Союзі і був членом мікробіологічних товариств та інших професійних асоціацій Америки, Канади й Великої Британії та дійсним членом УВАН і НТШ в Канаді.

Євген Рослицький – автор і співавтор ряду наукових розвідок, які друкувалися головно в Canadian Journal of Microbiology. Він – автор статей на суспільно-громадські теми в українських часописах та автор перекладу з польської мови роману Єжи Єнджеєвича про Тараса Шевченка “Українські ночі, або Родовід генія”. Був активним в українських студентських організаціях у Мюнхені й Вінніпезі, був членом Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського (ТУСМ), а в 1953-1955 роках – редактором “Листка Тусмівця” та дорадником Українського Студентського Клубу в Університеті Західного Онтаріо в Лондоні. Брав активну участь у Президії Конгресу Українців Канади (КУК); протягом років очолював Відділ КУК у Лондоні (Онтаріо), Комісію оборони людських прав при Світовому Конгресі Українців (СКУ), був головою Комісії шкільництва при Онтарійській Провінційній Раді КУК та довголітнім редактором квартальника для молоді “Рідношкільник”. Ініціював і проводив в Онтаріо щорічний фестиваль “Живе слово” та підтримував стипендіями потребуючих студентів в Україні.

За свою суспільну працю був нагороджений Канадським федеральним урядом медаллю до 125-річчя Канади. Провінційний уряд Онтаріо вшанував його за довголітню працю щодо збереження демократичних засад, обов’язків громадянина та української культурної спадщини. Отримав найвищу відзнаку Конгресу Українців Канади – Шевченківську медаль. УПЦерква Київського Патріархату відзначила його своїм найвищим визнанням за працю в Україні, а український уряд – медаллю Князя Ярослава Мудрого за політичну й культурну діяльність.

Відійшов громадський пра-цівник, що вмів важити особисте й громадське та знаходив час для своїх професійних і суспільних моральних зобов’язань; що намагався розв’язати всі болючі питання громади та вірив, що це є обов’язком кожного члена громади. Покійний належав до покоління, яке виростало й формувалося між війнами і у війнах в окупованій Батьківщині й поза нею; покоління, яке зростало на засадах ідеалізму та на суворій громадській дисципліні.   

Для української організованої спільноти в Канаді це значна втрата, бо ряди таких громадських працівників швидко рідшають й безповоротно сходять із суспільної ниви. На їх місце приходять одиниці інакшої життєвої філософії, інакшого формування, інакшого розуміння себе і свого та інакших суспільних навичок. Але ми переконані, що ті, хто в якийсь спосіб доторкнувся добрих інтенцій Покійного, хто завдячує йому свій успіх у житті та кар’єрі або на прикладі Покійного навчився ставлення до громадської праці, пізнав, як для громади і з громадою треба працювати, – матимуть у житті вдоволення, тривку точку опертя і чітке, позитивне розуміння своєї ролі.

Вічна Йому пам’ять!

 Ярослав Розумний