Перемога “харківської школи” у Харкові

20 лютого у Харківській державній академії культури з успіхом пройшов захист дисертаційного дослідження визначного подвижника “харківської” школи бандурного музикування п. Віктора Мішалова (Торонто, Канада) на тему: “Культурно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на харківській бандурі”, подану на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю теорія та історія культури. Значення цієї події важко переоцінити, адже вона знаменує відтепер уже безповоротний і легітимний процес повернення в Україну з діаспори “харківської” бандури і способу гри на ній. У чому ж заслуга роботи Віктора Мішалова?

Дисертація Віктора Мішалова “Культурно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на харківській бандурі” присвячена розкриттю особливостей “харківської” школи гри на бандурі в контексті  поступу української культури на тлі цивілізаційного розвитку людства. Актуальність проведеного дослідження обумовлена загальною необхідністю визначення шляхів та засобів піднесення рівня і забезпечення подальшого розвитку вітчизняної культури, потребою переосмислення значення традиційного в сучасному музичному мистецтві.

На основі багатолітньої дослідницької і практичної виконавської та педагогічної діяльности у сфері бандурництва В. Мішалов уперше в українському мистецтвознавстві дає наукове підґрунтя одному з найвиразніших і найбільш відповідних природі старовинного українського музичного інструмента бандури  способів гри – т. зв. “харківському”, проводить всебічний аналіз його походження й розвитку, розкриває духовні та мистецькі складові феномену виконавства на “харківській” бандурі.

Ще на початку XX ст. визначним діячем української культури Гнатом Хоткевичем т. зв. “харківська” конструкція бандури і “харківський” спосіб гри на ній були покладені в основу методологічно вивіреної та адаптованої до суспільного сприйняття системи бандурного виконавства, яка дістала назву “харківської” школи. Акумулюючи засадничі етичні й філософські основи духовного спадку кобзарів і бандуристів, найкращі мистецькі якості й найраціональніші елементи творчого набутку народних співців, “харківська” школа швидко опанувала симпатіями тогочасної громадськости й незабаром стала сприйматися у суспільстві як вершинне досягнення бандурницького музикування загалом. Дослідження В. Мішалова доводить, що у 20-30-ті pp. XX ст. “харківська” школа виконавства на бандурі відіграла видатну роль у поширенні серед українського суспільства національної свідомости й духовних засад народної традиції, а також стала ефективним засобом достойного презентування здобутків української культури серед інших народів світу. Через це у добу тоталітаризму в Україні “харківська” школа була заборонена, а її подвижники на чолі з Гнатом Хоткевичем зазнали репресій. Лише завдяки діяльності невеликої групи ентузіастів і, зокрема, наполегливій діяльності В. Мішалова “харківська” школа бандурного виконавства стала наново відкритою і доступною для широких кіл шанувальників. У цьому контексті дисертаційне дослідження В. Мішалова є важливим для сьогодення української культури й суголосним її нагальним потребам. Зокрема, базовані на багатющому досвіді виконавської та педагогічної практики висновки дослідження набувають своєї актуальности для українських навчальних закладів, музичних колективів, гуртків і творчих студій. Розглядаючи “харківську” школу як універсальний концепт досвіду багатьох поколінь професійних виконавців, В. Мішалов пропонує її у якості ефективного засобу для пожвавлення інтересу до бандурницького музикування серед сучасної української та іноземної слухацької аудиторії, у тому числі – і серед молоді. Дослідження В. Мішалова створює науково виважене методологічне підґрунтя для сучасних виконавців на народних інструментах, органічно розширює їхній кругозір та індукує потребу у творчій діяльності, уводить і закріплює в обігу нові поняття, терміни, які важливі в сучасному мистецтвознавстві.

Разом з тим робота В. Мішалова несе в собі глибоку гуманістичну й благородну місію щодо реабілітації ще досі офіційно не визнаної в Україні твочої спадщини Гната Хоткевича в галузі музики, царині бандурного мистецтва.

Сергій Чурай