Хто виграв?

Роман Колісник

Очевидно, мова йде про останні президентські вибори в Україні. Слухаючи і не наслухаючись думки народу і політиків, і політологів, і експертів, і моїх приятелів, і кого хочете, насувається відповідь одна: Янукович. Але як? Це вже інша пара калошів. І, звичайно, треба знати, чиїх калошів. Якщо так дивися й оцінювати політику у Вітчизні Україні, то виглядає дуже спрощено й заразом дуже складно. Для звичайної людини. Бо поза Януковичем є ще більше “януковичів” і “антиянуковичів” – політиків і їх заплічників, які також виграли. І то безапеляційно!

Невже ж?

Авжеж!

Наприклад, Ющенко! Президент! Який був Президентом і залишиться з титулом Президента на все своє життя. Бо як до нього будуть звертатися? Інакше не личить. Отже, Ющенко виграв. Хоч набрав щось аж 6 відсотків голосів. Задоволений? Очевидно, бо міг набрати навіть мінусову кількість.

Як то так?

А так! Бо ненька-Україна є найдемократичніша держава у світі з найдемократичнішою Конституцією. І законами. На виборчих бюлетенях є рубрика: “Проти всіх”. Тобто, хто голосував проти всіх, мав на увазі одного – чинного Президента України. А ним був, як відомо – може, й не всім – Ющенко Віктор Андрійович. Таких голосів було щось п’ять відсотків. Тож плюс 6 мінус 5 є “плюс”. Позитивний.

Правда, кажуть, що за кожним “успішним” мужчиною стоїть жінка. Ще успішніша. Думайте, гадайте... Так навчав ніхто інший, а наш Шевченко Тарас Григорович. Якщо ще його пам’ятаєте. Бо новий Президент, мабуть, про нього не чув, а як чув, то не запам’ятав. Бо не цитував його ні одним словечком.

Таким він є.

Хто? Шевченко чи Янукович? Шевченко був, а Янукович є. Це різниця, як між драмою, комедією і “реаліті шоу”. Бо це український шоу реалітетів. Чи українських реалітетів? Невідомо. Бо як написав депутат Канадського парламенту, котрий був спостерігачем виборів в Україні, Джерард Кеннеді: реалітети в Україні пішли у підпілля. Тобто помаранчеві. Не сказав, однак, чи зі страху, чи з конечности, чи з потреби. І чи надовго, чи назавжди. Треба пожити, щоб побачити – каже народна мудрість. Українська! Мудра!

Однак повернімося до виборів. Справжніх. Якщо такі є? А ще в неньці-Україні! Отже, один серед 18 кандидатів вирізнився. Змінив своє прізвище. Прийняв нове: Василь Противсіх. Нагадується комедія. Стара: “Пошились в дурні...” Тільки не відомо, чи Василь Противсіх хотів пошити в дурні усіх інших кандидатів, чи самого себе. Як би не було, Противсіх Василь Васильович, який до 2 жовтня був Гуменюком, здобув на виборах таке саме місце, як
Ющенко, – п’яте. Не важливо, що його місце п’яте з кінця, а Ющенка – п’яте спереду, результати в політиці такі самі. Ніякі... На марґінесі ще варто згадати, що Ющенко заявив – а  як заявив, то слова дотримав, – що в другому турі голосуватиме “проти всіх”. Дуже логічна й
президентська децизія, яку застосовують політики: як не всі за мене – то я проти всіх!
Юля “Бюті” (інакше її не слід називати, бо вона справді “бюті”) теж виграла. Зайняла друге місце й увійшла до фіналу. І пописалася справді якнайкраще. Її карта попереду. (Так навіть з карт поворожила циганка.) І набралася досвіду. Усі інші кандидати – усіх рангів – аж 18. (Було більше охочих кандидатів у кандидати, але їх не прийняла Центральна Виборча Комісія, головно через те, що вони не мали два і пів мільйона гривень на заставу. Цікаво було б довідатися, що з тими завдатками діється після виборів?) Українська демократія чи, вірніше, демократія України, найкраща або майже найкраща, найсправедливіша й найуспішніша на цілому світі. (Така, що потребує повторення, щоб повірити.) Наприклад, Янукович не з’явився на дебати з Тимошенко, хоч так вимагає закон. Але він нардеп і має недоторканність, то навіть прем’єр-міністр Юля не могла його “доторкнутися”. Інший приклад: навіщо найбагатшому олігархові Ахметову було йти в депутати Верховної Ради, як він має свою Верховну Раду. Мій приятель, який має відповіді на всі заковики, сказав: “Що ти, не второпаєш? Та ж він взяв зі собою на нардепів свого шофера й бодіґарда (тобто персонального охоронця). Тепер шофер може собі по своїх дорожніх приписах драйвувати. (В Україні-неньці приймають англійські вислови у щоденному житті з реального шоу – ану ж доведеться жити в Канаді чи США). А охоронець може охороняти, як йому встрілить ідея до голови. Вони недоторканні. Навіть як таке право протиконституційне!”

Отже, всі виграли. Бо кожний отримав голоси. Як належиться у справжній демократії. І 70 відсотків виборців, що вийшли на вибори, в зимову погоду зі снігом, як ніколи, вище колін, а подекуди ще вище, теж виграли. Похвала! Всі західні медії аж захлиналися від похвал на адресу демократично настроєних виборців України. В загальному результаті найбільшим переможцем вийшов... Ющенко. Бо його противник – Тимошенко – не стала президентом чи, сказавши по-старогалицькому, – Панею Президентовою. І, напевно, задоволена Перша Леді Катерина. Це і є засада, що за успішним мужчиною може стояти тільки одна жінка, а не дві. Навіть народна українська мудрість навчає: де є дві господині, хата не замітана. Очевидно, де є два господарі, то не потрібно замітати – бо вони не матимуть хати. Такі висновки зробив мій приятель, той від політики. І додав: “О-о-о, найбільші переможці – це клани олігархів. Бо їхній державний устрій залишається. Як у назві славної повісти, очевидно, із заміною одного слова: “На сході без змін”. Є ще інший бік медалі. Найвлучніший коментар перед фіналом виборів виголосив Глава УГКЦеркви, Блаженніший Любомир (так його титулують): “Було би добре
вибирати поміж двома янголами...” Контркоментар: Ба... Після виборів в інтерв’ю Блаженніший Любомир ще сказав: “...Бог знає, хто очолить Українську державу, але це не означає, що Він особисто “голосує” за того чи іншого кандидата... Бог любить людську свободу, тому й дотримується нейтралітету. Бог каже: “Хочете? Маєте!” Якщо так, то що далі?..

– Янукович може собі робити, що захоче. Або нічого не робити, чого він навчився, як сидів під караулом, – твердить мій приятель, той, що на все має відповідь. – Бо він недоторканний! – І додав з іронічно-скривленою усмішкою: – Він увійде в історію неньки-України як “Віктор ІІ Недоторканний”. Після “Віктора І”, назву для котрого може придумати кожний собі.