Відійшов у вічність Орест Гуйтан

17 грудня 2012 року відійшов у вічність український патріот, люблячий чоловік, дорогий батько і дідусь, довголітній член парафії Пресвятої Тройці в Лондоні, Онтаріо, а також активний член Союзу Українців Британії (СУБ) у 1947–1954.

Народився 17 січня 1926 р. у Монастириську Тернопільської області. Наймолодша дитина Михайла і Магдалини. Завжди мав сильні релігійні переконання та зберігав українські національні традиції. Цінував важливість освіти і прагнув стати лікарем. Але, на превеликий жаль, війна порушила ці надії і мрії.

Під час війни виживання стало основним завданням. З благословення батьків у 17 років пішов з дому і приєднався до українського війська (Перша Дивізія Української Національної Армії); його таланти і старанність дозволили йому обіймати посаду підстаршини, відповідального за навчання.

Після закінчення війни у 1945–1947 опинився у таборах для полонених в Італії. Саме там познайомився зі своєю майбутньою коханою дружиною Тамарою, з якою одружився 6 червня 1949 року і прожив понад 63 роки у спільному подружньому житті в любові й пошані одне до одного.

Опісля переїхав в Англію у 1947 p., брав активну участь у націоналістичних організаціях, був членом СУБ. Також вирішив присвятити своє життя медицині і отримав кваліфікацію медсестри.

У 1954 р. емігрував до Канади з дружиною, її мамою і малим сином; переїхали до міста Сент-Томас, де проживав спонсор, монастириський земляк Ілярій Боцюрко. Через короткий час знайшов роботу в тій самій лікарні, де помер за іронією долі. Під час праці в лікарні познайомився з пацієнтом, який виявився управителем заводу і який побачив в Орестові здібність до чогось більшого та дав йому можливість почати успішну кар’єру в індустрії. Завдяки великим зусиллям і старанню та різним університетським курсам вечорами добився до найвищих посад фірми – менеджера планування і контролю. Після 38 років праці пішов на пенсію.

Поза роботою присвятив себе родині та українській громаді; багато працював у церкві, обіймав різні посади в парафіяльній раді. Коли Україна отримала незалежність, був ініціатором і секретарем Лондонського Відділу організації “Канадські Приятелі України”, яка збирала кошти на підтримку медицини і освіти в Україні. У 1991 і 1993 роках був запрошений у Київ доповідати про теорію та практику модерного менеджменту.

Завжди старався підтримувати стан свого здоров’я за допомогою фізичної активності. Колишній футболіст, а також футбольний суддя, дуже любив спорт. Також із задоволенням грав гольф зі своїм сином і онуком. Його улюбленою хокейною командою була “Монреаль Канадієнс”. Дуже любив доглядати за садом, вирощував квіти, а особливо червоні троянди.

Нехай Всемилостивий Господь упокоїть душу спочилого Ореста в оселях праведних, а пам’ять про нього буде жити в наших серцях. Вічная йому пам’ять і вічний спокій. Нехай канадська земля буде йому пухом.

Залишаєтся дружина Тамара, син Павло, син Константан з сім’єю – невістка Леся, внуки Надійка і Аркадій.