Що таке солідаризм?

Богдан Червак

Не секрет, що нинішня виборча кампанія – це передусім змагання імен, брендів і гаманців. На цих виборах громадяни фактично позбавлені можливости вибирати кращу програму, не кажучи вже про ідеологію, яку начебто повинні презентувати політичні партії чи блоки під час виборів. Промовистим свідченням “втечі” від  власної ідеології, своїх програмних засад є виборча кампанія Комуністичної партії України, рекламні ролики якої закликають голосувати за комуністів, не тому, що вони відстоюють класові принципи: диктатуру пролетаріату, демократичний централізм, інтернаціоналізм тощо, а тому, що це... “Круто!”.

Винятком може слугувати хіба що Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, лідери якого, зокрема Олег Тягнибок, прямо декларують український націоналізм як ідеологічну базу своєї передвиборної програми. Але будь-який виняток лише підтверджує загальне правило.

На цьому тлі промовистою є дискусія довкола “ідеології” одного з фаворитів нинішніх перегонів, а саме “солідаризму”, що його начебто сповідує  Блок Юлії Тимошенко. Так, у ЗМІ з’явилися коментарі та статті, автори яких недвозначно натякають, що “Юлія Тимошенко не думала, коли обирала ідеологію”, оскільки солідаризм, на їх думку, – це ідеологічний витвір, притаманний європейським профашистським рухам. Голова політради “Народного союзу “Наша Україна” Роман Безсмертний на запитання про його ставлення до Ю. Тимошенко відверто заявив, що “ніколи не підтримував носіїв ідеологій, які межують із радикальними рухами. Солідаризм – стверджує керівник виборчої кампанії “НУ”, – що його проголосила Юлія Володимирівна, у свій час став основою для фашистських ідеологій”.

Чесно кажучи, від таких “висновків” віє сталінізмом, оскільки саме в добу радянського тоталітаризму навішування подібних ярликів практикувалося на кожному кроці.

Проте якщо абстрагуватися від ярликів та неупереджено проаналізувати солідаризм як ідеологічне явище, його вплив на ідеологію БЮТ, то можна зробити принаймні два висновки. По-перше, солідаризм – поняття, що цілком притаманне українській політологічній традиції й, звісно, не має нічого спільного з фашизмом, як його розуміє більшість населення України; по-друге, ідеологія солідаризму аж ніяк не стикується з практичними діями БЮТ, оскільки цей блок нічим не різниться від інших “безідейних” об’єднань.

Очевидно, що Юлія Тимошенко – не перший український політик, що заговорив про солідаризм. Вперше ідеологію солідаризму, зокрема його український варіант, ще в середині минулого сторіччя у своїй роботі “Національний солідаризм” обґрунтував відомий публіцист і політолог Осип Бойдуник (Боярський). Стрижневою ідеєю його світоглядної концепції солідаризму є первинність духовно-моральних і культурних вартостей, які, власне, зумовлюють “соціальну політику і організацію господарської діяльности”. “Господарство, як і одна із суспільних форм діяльности, мусить бути оперта на духовно моральні засади й відповідати вимогам культури та цивілізації. Тоді і лише тоді воно виконає своє завдання”, – стверджував Бойдуник. Через узгодження духовних та культурних потреб рівних у правах і обов’язках громадян з інтересами держави  солідаризм бачить шлях, що веде до замирення соціальних конфліктів й відповідно добробуту усіх громадян. І головне – солідаризм  сповідує залізне правило: у суспільстві не повинно бути дуже багатих і дуже бідних людей, а приватна власність не може бути “засобом збагачування одних коштом інших і ожебрачуванням інших”.

У міжнародній політиці солідаризм обстоює засади “свободи і суверенности всіх народів, взаємного визнання як окремих спільнот-індивідуальностей і сво-бідної творчости, узгіднюючи лише питання, які відносяться до загальнолюдської духовно-культурної творчости і за-гальнолюдської скарбниці духовно-культурних вартостей, в яку кожен суверенний народ вкладає свій внесок”.

Де тут фашизм?

Запитання – риторичне, адже на зазначених принципах національного солідаризму побудовані майже всі провідні європейські держави, стандартів життя, рівня демократії яких прагне досягнути Україна.

Проблема ідеології БЮТ існує не у прагненні Юлії Тимошенко взяти на озброєння ідеологію солідаризму, а у прірві, яка лежить між цим прагненням та реальними практичними кроками одного із фаворитів виборчих перегонів. Скажімо, можна скільки завгодно декларувати вірність засадам солідаризму, але не вдасться приховати того факту, що у Верховну Раду український уряд Блок Юлії Тимошенко може привести не один десяток багатіїв, статки яких призвели до зубожіння значної кількости наших громадян. Лише у прохідній частині БЮТ – тридцять сім олігархів, колишніх стовпів режиму Кучми, життя і діяльність яких так далека від солідаризму, як Земля від Місяця.

Теорія солідаризму також передбачає імперативність націо-нальних духовних, культурних і релігійних  цінностей. Принаймні політична практика “солідаристів” Західної Європи ілюструє це дуже промовисто. Це також декларує програма БЮТ. Однак уся передвиборна кампанія блоку, зрештою як і решти фаворитів цих виборів, побудована на іґноруванні цих питань. Зокрема, проблеми утвердження державного статусу української мови, престижу національної культури, легітимізації так званих складних сторінок вітчизняної історії, пов’язаних з боротьбою ОУН і УПА, не кажучи вже про культ християнської моралі, що має великий вплив на духовне становлення молодого покоління, так і не стали елементом виборчої тактики БЮТ чи “Нашої України”. Більше того, цими питаннями уміло спекулює біло-синя опозиція, не наражаючись, як правило, при цьому на гідний опір. А тому легко бути “солідаристом” на словах. Важче – на ділі.

Чи означає сказане, що ідеологія національного солідаризму не може бути реалізована в Україні. Так стверджувати не можна. Однак її тріумф можливий за однієї умови, коли прапор солідаризму візьмуть у свої руки люди, які не стільки декларують його, а вірять у те, що він спроможний зробити Україну великою і процвітаючою державою.