Маляр-експресіоніст Славко Крушельницький

Д-р Христина Кишакевич Качалуба

Із розпадом Радянського Союзу в 1991 році історія руху українського модерного мистецтва, так званого українського авангарду, розкривається перед світом.

Відкриваючи Славка Крушельницького, ми торкаємося українського модерного мистецтва, і погляд на модерне мистецтво стає більш загальним, охоплюючи не тільки його західну гілку, але й мистецтво Середньої і Східної Європи.

Ярослав Крушель-ницький, “Славко”, народився в Долині, в Галичині, у 1916 році. Закінчив фармацевтичні студії у Львові і був учнем Олександра Новаківського. У 1945 виїхав у Париж, де інтенсивно працював в експресіоністському стилі. Помер передчасно в Люксембурзі у 1973 році. Маляр залишив по собі понад 500 творів. Численні картини художника були подаровані у 1985 році Українському музеєві в Нью-Йорку і Канадсько-Українській Мистецькій Фундації в Торонто, багато творів зберігається у приватних колекціях.

Крушельницький є частиною авангарду, який з’явився в Україні на початку ХХ століття. Загальновідомо, що модерне мистецтво бере свій початок у Західній Європі, але нова генерація українських мистців була у близькому зв’язку з мистецькими течіями Західної Європи. Мистці, котрі студіювали, їздили і виставлялися на Заході, такі як Олександр Архипенко, Олександра Екстер, Давид Бурлюк, Михайло Бойчук та інші, впроваджували в Україні нові ідеї та впливи. Експресіонізм, кубо-футуризм, неопримітивізм, поміж іншими течіями, розвивалися в Україні в той самий час, як і в Західній Європі, що мало свій вплив на молодого Крушельницького.

Експресіоністи Західної Європи були сильно вражені подіями Першої світової війни. На мистців же Східної Європи наклала відбиток Друга світова війна. Творчість Крушельницького виявилась про-дуктом драматичних подій перед, під час і по Другій світовій війні. Пережиття війни, втрата родини та важкі життєві умови скитальця позначилися на його мистецтві, яке стало для нього знаряддям виявлення.

Крушельницький привіз із собою до Західної Європи цілу низку українських елементів, головно динаміку кольору і символіки. Так як Архипенко (за істориком Горбачовим) творив універсальне мистецтво, в якому є відблиск трипільської культури, скитських мистецьких мотивів, степових баб, гончарства і тому подібного, так і Крушельницький перебував під впливом української землі, краєвидів, світла, архітектури, релігійних обрядів, фольклору і щоденних предметів.

Крушельницький є проявом окремих рис, окремої дійсности і окремого розвитку українського модерного мистецтва, які політична дійсність сталінської епохи намагалася насилу втиснути до одної матриці. Через те що українське мистецтво було цензуроване і репресоване, модерне мистецтво стало знаряддям культурницького самозахисту. Крушельницький, будучи авангардистом, зрівноважує модернізм з українізмом, пристосовуючи західні стилі до домашніх умов. Дивлячись у широкий світ, він зосереджувався на українському – на домашньому. Він перебував під впливом попередників у мистецтві, зокрема теорії О. Богомазова і експресіоністського стилю Олександра Новаківського, але так само впливали на нього і західноєвропейські мистці, зокрема постімпресіоніст Вінсент Ван Ґоґ і експресіоніст Ернест Кірхнер. Він, як і інші українські мистці у Франції – О. Архипенко, О. Грищенко, В. Хмелюк, М. Мороз, І. Нижник-Винників, Ю. Кульчицький, – впливав на розвиток мистецтва в Україні та українській діаспорі, як також на мистецтво назагал.

Крушельницький поділяє з іншими українськими мистцями риси кольору, простору і світла. Колір є найсильнішою українською рисою, тому природно, що Крушельницький стає кольористом. Ті прикмети не могли бути порушені жодними законами чи політичним режимом. Він постійно стремів до поєднання кольорів, простору та психологічних аспектів людини і природи. У його працях – постійний пошук злагоди у природі.

Через студії і аналіз мистецтва Крушельницького ми знову торкаємося того факту, що український авангард специфічно відрізняєтся від російського, як свідчать історики мистецтва Д. Горбачов, Ж. Данцкер, Ж-М. Маркадеі, В. Маркадеі, М. Мудрак, А. Наков та інші. Західний світ назагал не обізнаний зі школою українського авангарду як такою, що має свою, цілковито незалежну історію. Оця необізнаність про те, що є українське, що російське і що радянське, торкаєтся так само мистецтвознавців, як і любителів мистецтва в загальному. У багатьох музеях світу, наприклад, у Музеї мистецтва Карнеґі в Пітсбургу (США), українські мистці Олександр Архипенко і Олександра Екстер представлені як росіяни. Через таких мистців, як Крушельницький – “кільця сполучення” між західноєвропейським і східноєв-ропейським мистецтвом, українське образотворче мистецтво прямує до визнання у світі як специфічна і окрема національна одиниця.