“Ластівка з-за океану”
Василь Верига
Під такою назою
появилася збірка листів за 2001–2005 роки між Петром Струком з Сент Кетринс,
Онтаріо, та Товариством “Вербиченька” у Нижнєкамську, Татарстан, Російська
Федерація, головно з Людмилою Найденко, заступником голови Товариства
“Вербиченька”, яка є також упорядником цієї збірки. Як довідуємося зі змісту
збірки, Петро Струк, родом зі Львова, є меценатом Товариства “Вербиченька”. Видання
присвячене його 90-літтю від дня народження та 10-ій річниці заснування
Товариства “Вербиченька”, яке об’єднує українців міста Нижнєкамська.
Хтось може запитати, чи варто видавати окремою збіркою листування тих чи
інших осіб, зокрема і Петра Струка з Сент Кетринс. Але ознайомившись зі змістом
тих листів, треба ствердити, що пан Струк розповідає про життя українців
Західної України спершу під Польщею, описує, як зароджувалася і розвивалася
Організація Українських Націоналістів та молодеча організація “Сокіл” у
Західній Україні, а згодом змальовує життя на еміграції в Західній Європі та
Канаді.
Людмила Найденко, як і Євген Савенко, голова Товариства “Вербиченька”,
інформують його та читачів взагалі, як живуть та організуються українці східної
діаспори, в даному випадку у Татарстані, про що ми на Заході мало знаємо. Листи
цих двох діячів – це звіти з культурної діяльности Товариства “Вербиченька”,
роз-повіді про те, як вони працюють та виховують свою молодь в любові до рідного батьківського краю – України
та її мови.
От хоча б такі репортажі Людмили Найденко: про ІІ Фестиваль українців
Татарстану “Сорочинський ярмарок” (ст. 31-33), про Фольклорний фестиваль
“Покровські свята на Чернігівщині” (ст. 47-52), “Свято дружби молоді у
Татарстані” (ст. 54-55), “Різдвяні свята у Нижнєкамську” і “Український
соловейко Оксана Петрусенко” (ст. 109-113), “Як українці Татарстану привітали
Президента України Віктора Ющенка” (ст. 104-107). Це листи, які, з одного боку,
інформують, що роблять українці Татарстану для збереження себе як окремої
національної групи, а з другого – заохочують інші українські громади до праці
над собою та інформують своє чужинецьке довкілля про українські культурні
традиції, про які раніше не вільно було навіть згадувати.
Коротко кажучи, це не особисті листи П. Струка, Л. Найденко чи Є. Савенка –
це також і репортажі про національну працю українців по обох боках океану. Тому
“Ластівка з-за океану” – це дуже вдала назва як для українців Татарстану, так і
для українців Канади в особі Петра Струка, якого і ми, щоправда, із
запізненням, вітаємо з його 90-літтям.
Ластівка з-за океану. Упорядкувала Людмила
Найденко. – Ніжин, Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою, 2006.