Гідра сепаратизму

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

Вважається, що сепаратистські настрої здебільшого поширені в окремих регіонах сходу і півдня України. Проте, виглядає, що “гідра сепаратизму” запустила свої метастази майже по всьому периметру українського кордону.

Цього разу тривогою повіяло із заходу. На вимогу депутата обласної ради від партії “Наша Україна” Євгена Жупана Закарпатська обласна рада ухвалила рішення визнати національність “русин” на території области й внести її до переліку національностей регіону. Характерно, що закарпатський політикум фак-тично у “єдиному пориві” пішов на поступки маргінальним громадським організаціям регіону, які називають себе “русинами” і довший час виступають чинником політичної дестабілізації у Закарпатській об-ласті.

Щоб сповна усвідомити загрозу національним інтересам України, що може виникнути в результаті згаданого рішення облради, подамо коротку довідку про “русинів” та їх політичні амбіції.

Так-от, термін “русини”, або ж “русинство”, має угорське коріння, і вперше був вжитий мадярськими окупантами з метою вбити клин між українцями Закарпаття та галичанами, які разом виступали за державну незалежність української нації. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини не змінило ситуації. Уряд Чехословаччини усіляко сприяв “русинам”, які на той час вже чітко окреслили свої політичні симпатії, зокрема, не приховували проросійської орієнтації. Сама ж  Російська імперія, незважаючи на малочисельність і невпливовість “русинів”, постійно надавала їм політичну та фінансову підтримку, стимулювала їх діяльність у напрямку поглиблення протиріч між закарпатцями та рештою українців.

Серйозного удару “русинству” як “п’ятій колоні” було завдано у березні 1939 р., коли внаслідок народного волевиявлення постала Карпатська Україна як держава українського народу, керівництво якої одразу ж заявило про намір відродити соборну Українську державу із столицею в Києві.

Вдруге “русинство” потерпіло серйозну поразку під час рефе-рендуму у грудні 1992 р., коли майже абсолютна більшість населення Закарпаття проголосувала за дер-жавну незалежність України.

Здавалося, що за таких обставин в Україні більше немає підстав для існування так званого політичного “русинства”. Однак виявилося, що така думка є помилковою або ж, принаймні, передчасною.

“Русинство” як громадський і політичний рух, спрямований на дезінтеграцію української нації на Закарпатті, дістав “друге” дихання саме в незалежній Україні. Цікаво, що, не маючи серйозної підтримки серед населення Закарпаття, його лідери зробили ставку на підтримку ззовні. Так, основними ініціаторами і натхненниками новітнього “русинства” виступили американські організації, в яких об’єдналися “русини”, що свого часу емігрували з України. Їх діяльність одразу ж дістала схвальну оцінку з боку реваншистських сил Угорщини і Чехословаччини, які й сьогодні мріють відірвати Закарпаття від України, щоб у такий спосіб “приростити” території своїх держав.

Цікаво, що натхненниками сучасного “русинства” на Закарпатті виступила Комуністична партія, лідери якої здебільшого й контролюють більшість русинських організацій краю, спрямовуючи їхню діяльність у русло проросійської орієнтації. Не випадково, що саме “русини” вимагають запровадити на Закарпатті регіональну символіку у формі “триколора”: біло-синьо-червоного, або ж такого, як у Російській Федерації.

 Впадає в око, що сучасні “русини” “зациклилися” на проведенні різних “наукових” конференцій, які мали б закласти наукову базу під існування такого феномену, як політичне “русинство”. Це ще одне свідчення їх маргінальности і неповноцінности, оскільки будь-яких наукових підстав для легімітизації цього явища просто не існує.

Іншими словами, депутати Закарпатської облради не мали політичних, юридичних, наукових чи будь-яких інших підстав виокремлювати “русинів” в якусь національну меншину, оскільки це лише підігріває сепаратистські настрої у краю, стимулює анти-українську діяльність окремих політичних сил у суміжних країнах, врешті, дестабілізує ситуацію в самій Україні.

Очевидно, що рішення депутатів Закарпатської области викличе спротив з боку українських організацій. Вже сьогодні студенти Ужгородського Національного Уні-верситету категорично виступають проти “окремих сепаратистських сил прийняти за основу прапора Закарпатської области російський “триколор”, і якщо таке рішення облрадою буде прийняте, вони обіцяють оголосити голодування.

Не виключено, що акції протесту, якщо такі будуть на Закарпатті, підтримають націоналістичні сили Галичини, які ще з часів Карпатської України мають великий досвід у допомозі своїм братам із Срібної Землі.

Існує ще один аспект проблеми. Рішення Закарпатської облради може стимулювати сепаратизм в інших регіонах України. Перші сигнали вже надходять з Буковини. 

У Чернівцях Блок національних сил, який об’єднав націоналістичні та націонал-демократичні сили области, виступив із заявою з приводу визнання Апеляційною судовою палатою Румунії “законною” окупації Північної Буковини та Бессарабії румунськими військами в 1941 році. При цьому треба нагадати, що окупація королівською Румунією заселених українцями територій Північної Буковини та Хотинського повіту Бессарабії в листопаді 1918 року відбулася всупереч всім нормам міжнародного права та з порушенням права української нації на самовизначення. Українська держава ніколи не визнавала румунської окупації українських частин Буковини та Бессарабії.

Кордон України з Румунією встановлено згідно з мирним договором з Румунією, підписаним у Парижі 10 лютого 1947 р. Непорушність кордону між Україною та Румунією визнана обома країнами в базовому Договорі 1997 р.

А тому є всі підстави вважати, що згадане рішення Апеляційної палати Румунії є спробою легалізації територіальних претензій Румунії до України та може бути використане місцевими прорумунськими силами для нагнітання сепаратизму на території Буковини.

Хто покінчить із “гідрою сепаратизму”? Сьогодні це риторичне запитання, оскільки обов’язком влади є забезпечення територіальної цілісности України. Але бездіяльність влади неминуче призведе до того, що відповідь на це “риторичне” питання даватимуть самі українці, адже в Конституції держави записано: “Захист Вітчизни, незалежности та територіальної цілісности, шанування її державних символів є обов’язком громадян України”. І тоді вже не матиме жодного значення “ціна” питання. Головне – виконати свій конституційний обов’язок.