11-2008_Page-5-1

У травні 2007 року Президент України Віктор Ющенко видав Указ про вшанування Головного Командира Української Повстанської Армії Романа Шухевича з нагоди 100-ліття його народження. Голова Комуністичної партії України Петро Симоненко відреагував на це заявою у Верховній Раді України, у якій засудив Указ Президента та звів наклеп на Романа Шухевича, який начебто одержав вищі бойові нагороди з рук самого Адольфа Гітлера. Інститут історії України при НАНУ спростував цей наклеп із вказівкою, що Шухевич не одержував жодних нагород ні від Гітлера, ні від будь-кого іншого, окрім Української Головної Визвольної Ради. Одначе вже після спростування цей наклеп повторив у своєму інтерв’ю Дмитро Табачник, за походженням єврей, віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань.

У жовтні 2007 року в Києві на урочистому відзначенні 65-ліття створення УПА Президент України своїм Указом посмертно надав Головному Командиру Роману Шухевичу звання Героя України. У листопаді 2007 року Президент України мав поїздку до Ізраїлю, де разом з іншими справами шукав підтримки щодо вшанування 75-ої річниці жертв Голодомору в Україні. Однак бажаної підтримки ізраїльських провідників Президент В. Ющенко не отримав, а навпаки – у Меморіальному комплексі „Яд Вашем”, де він сумлінно вшанував пам’ять жертв єврейського Голокосту, був підданий критиці за відзначення Р. Шухевича званням Героя України. Тут же було сказано, що в архівах Меморіалу знаходиться досьє про причетність батальйону „Нахтігаль” під проводом Шухевича до каральних операцій проти цивільного населення Львова влітку 1941 року. Опісля в ефірі „Німецької Хвилі” голова Ради Меморіалу Йосеф Лапід заявив: „У нас є ціле досьє, з якого випливає, що Шухевич був одним із причетних до масових вбивств. До цього часу українська сторона не зверталася до нас із проханням передати ці документи. Якщо таке прохання надійде, думаю, ми його задовольнимо”.

У зв’язку з цим 18 грудня 2007 р. з боку України (від Державного комітету архівів України та пізніше від Українського інституту національної пам’яті) вийшло відповідне прохання. Після двомісячної мовчанки на запит України 27 лютого 2008 р. до Ізраїлю прибула українська урядова група. Ізраїльська сторона через директора Меморіального комплексу Авнера Шалева повідомила, що не готова представити документи. Згодом директор архівного департаменту Хаїм Гертнер повідомив, що жодного досьє на Р. Шухевича в архіві немає, а також те, що Йосиф Лапід не є співробітником архіву. Остаточно паном Гертнером було передано дві папки з копіями документів – 7 і 18 аркушів фрагментів матеріалів КДБ.

Подібні наклепи почали з’являтися і в єврейських засобах масової інформації США, зокрема в газетах і радіопередачах. Не виключена можливість – і в інших країнах. Лайливі звинувачення, першопричиною яких став Р. Шухевич, поширились також на нинішнього Президента України та українців взагалі, де говорилось, що це „нація, матері якої породили оце насіння подонків...”

У постановах Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів від 1941 року знаходимо такі слова: „Жиди в СССР є найвідданішою підпорою пануючого большевицького режиму та авангардом московського імперіалізму в Україні. Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів. Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московського большевицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва – це головний ворог”.

Ці слова інколи цитують наші противники для звинувачення ОУН в антисемітизмі. Одначе тут треба підкреслити, що ОУН лише констатувала сумну дійсність про наявність жидівського елементу, з яким слід боротися; але разом з тим наголошувала, що, всупереч московському тлумаченню, це не стосується нації в цілому, а також відзначала, що головний ворог – це Москва. Якщо взяти до уваги, що в 1920-1930-их роках у керівних органих ГПУ і НКВД СССР євреї становили майже 50% (а в Українській РСР цей відсоток був ще вищим), а росіяни тільки 20%, – то постанова з цього приводу була потрібна.

На жаль, на сьогодні єврейські джерела і навіть урядові особи Ізраїлю залишилися підпорою ворога та поширюють його брехливу пропаганду. Найгірше, коли українці підуть по запропонованому Москвою шляху: звернуть всю свою увагу проти євреїв та відвернуться від справжнього ворога. Тому українцям слід пам’ятати, що “Москва – це головний ворог”, як про це сказано у постанові ОУН, та те, що наклепи проти нас і наших героїв ідуть з Москви. Слід також звернутися до наших братів-євреїв: перестаньте бути підпорою нашого ворога!