Чи визнає світ правду про Tравніки?

22 січня у приміщенні КУМФу в Торонто, на черговому засіданні НТШ, відомий історик Орест Субтельний виступив з доповіддю на тему “Українці на німецькій службі під час Другої світової війни: Батальйони в Травніках”. Зрозуміло, така тема викликала величезне зацікавлення в українській громаді, особливо під оглядом справи І. Дем’янюка, котрий, як відомо, також служив у батальйоні.

Орест Субтельний, професор Університету Йорк у Торонто, є визначним знавцем історії України, автором  багатьох історичних досліджень. Широкому читачеві він відомий перш за все як автор фундаментальної праці “Україна. Історія”, що вийшла англійською мовою в 1988 р. та українською в 1991 р. і стала тією наріжною книгою, що визначає розуміння історичного розвитку України для сучасних українців. Проф. О. Субтельний є також експертом з питань недавньої історії Другої світової війни. Свої висліди дослідження однієї військової одиниці, що часто фігурує під назвою “Батальйон “Травніки”, він і запропонував численним слухачам.

На початку проф. Субтельний відразу зазначив, що не буде порушувати конкретної справи Дем’янюка. Його метою є висвітлення історії батальйону, що часто фігурував і продовжує фігурувати у звинувачувальних процесах проти військових злочинців, і, як вважає О. Субтельний, часто цілком несправедливо. Представники OSI (Office of Special Investigation), що функціонує при американському уряді і займається розшуком військових злочинців, вважають, що батальйон був сформований при SS спеціально для винищення євреїв. Після детального вивчення сотень архівних документів О. Субтельний прийшов до висновку, що мета створення цього батальйону і його роль у війні була цілком інакшою.

Формуванння батальйону почалося в жовтні 1941 р. у польському селі Травніки недалеко від Люблину у зв’язку з грандіозними планами уряду Гітлера про німецьку колонізацію східних територій і залучення до цього процесу представників місцевого населення. Прикметно, що частиною присяги було речення “Я буду охороняти німецькі території”. Першу хвилю завербованих склали 4-5 тис. радянських військовополонених. Оскільки росіянам як комуністам німці не довіряли, основну масу батальйону склали українці (були також латиші, литовці та інші національності). Знаючи про жахливі умови утримання в таборах, легко уявити, що охочі прилучитися до батальйону просто намагалися в такий спосіб врятувати своє життя. Другу хвилю завербованих на початку 1943 р. склали галичани: німці вивозили їх на роботу до Німеччини, а молодих і фізично справних хлопців відбирали до Травніків. Нарешті, третя хвиля прийшла влітку 1943 р. з Холмщини, де українське населення боялося польської партизанки. Німці пообіцяли Українському Центральному Комітетові під керівництвом В. Кубійовича, що українці будуть служити в українських селах і боронити людей від нападів польських партизанів, і Комітет агітував українських хлопців вступати до батальйону. Однак хлопці замість Холмщини були післані до Травніків...

Українці в батальйоні стояли надолині ієрархічної драбини: офіцерами були німці, підстаршинами – фольксдойчі, а українці – звичайними вахтманами чи, найвище, обервахтманами. Яка була роль батальйону під час війни? Головна функція – охороняти важливі об’єкти: мости, залізниці, німецькі бюро і т. д. Деякі підрозділи відсилали до таборів, як концентраційних, так і робітничих, для охорони. Однак, за вислідами О. Субтельного, українцям німецькі влади не довіряли, і вони не допускалися на територію таборів, а охороняли їх ззовні. Тому на всіх повоєнних судових процесах уцілілі полонені не могли назвати жодних українських імен – вони їх просто не знали, бо українських вартових у таборах не було. Більше того, німці настільки не вірили українським вахтманам, що щоночі, після закінчення варти, українці мали здавати зброю, яка, до того ж, була не німецькою, а чеського взірця. Коли восени 1943 р. у таборах (Треблінка, Собібор та ін.) почалися повстання, Гітлер видав наказ винищити всіх полонених у таборах. Чи брав у цій каральній акції участь батальйон? За вислідами Субтельного, операція була здійснена підрозділами SS і поліцією, а батальйону було наказано зачинитися в бараках і не виходити аж до кінця операції. В липні 1944 р., з наступом радянського війська, батальйон відходить на Захід, помагає будувати оборонні лінії. В 1945 р., після бомбування Дрездена, батальйон, без амуніції, виносить трупи вбитих. Наприкінці війни учасники батальйону відійшли до Чехословаччини, а тоді розійшлися хто куди.

У 1970-их роках у Німеччині відбувся суд над проводом батальйону. Суд вирішив, що функцією батальйону була охорона, а не участь у каральних операціях, тому керівне офіцерство батальйону було виправдано. Нещодавно була знову порушена справа І. Дем’янюка. OSI передало справу до Німеччини, де Дем’янюка мають судити. Перед німецьким судом, завершив свою доповідь О. Субтельний, стоїть справді нелегка дилема: суд виправдав як невинних керівних офіцерів, що віддавали накази. То що ж робити з простим військовим, котрий мусів ті накази виконувати?.. Час покаже.

Дагмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ