Часові маніпуляції в Україні

Олександр Кучерук

У другій половині XIX століття людство, принаймні та його частина, що жила у ранньому індустріальному суспільстві, стала перед питанням синхронізації обрахунку часу і унормування календаря. На певному етапі ця проблема торкнулася і України, по своєму обох її частин, як у складі Австро-Угорської так і Російської імперій.

Перші проекти нормалізації стандартизації часу завмирали на стадії обговорення. Фактично реальні кроки було зроблено лише після розвалу обох імперій.

Відомо, що проблема відліку часу і календаря в УНР вперше розглядалася 10 лютого 1918 року на засіданні Ради Народних Міністрів під головуванням голови РНМ В. Голубовича. Міністр шляхів  Є. Сокович  порушив питання “про стиль і годину” і запропонував установити у країні “київський час”. У відповідь було ухвалено рішення “доручити Міністерству шляхів розробити такий закон і внести на розгляд Малої Ради”, але наступного дня вирішили “взамін попередньої постанови доручити Міністерству внутрішніх справ виробити і внести на розгляд Малої Ради законопроект про встановлення середньоєвропейського часу на території Української Народної Республіки”. Таке рішення ухвалено у зв’язку з тим, що над цим питанням вже певний час працювало Міністерство внутрішніх справ і практично мало готовий проект такого закону. Отож, на цьому ж засіданні уряду було розглянуто “проект закону про новий стиль” і доручено міністрові внутрішніх прав П. Христюку цей законопроект винести на “розгляд і затвердження Малої Ради”.

На засідання Малої Ради (у м. Коростені) під головуванням М. Грушевського 12 лютого 1918 року від комісії законодавчих внесень УЦР (ім’я не встановлено) Скнар доповів законопроект Міністерства внутрішніх справ “про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час”. Рада ухвалила закон, який передбачав перехід з Юліанського календаря на Григоріанський з 16 лютого 1918 року: “16 число лютого рахувати першим числом місяця березоля (марта)”, і одночасно вводився середньоєвропейський час: “12 год. для Петроградського меридіану з 1 березоля нового стилю рахувати 10 год. 52 хв. ранку і згідно з цим в усій Українській Народній Республіці перевести стрілки годинників”. На підставі закону усунуто тринадцятиденне відставання чинного календаря від реального та установлено властивіший час, який відповідав часовому 2-му поясу.

Незважаючи на ухвалені рішення, унормування відліку часу остаточно не відбулося. Ця проблема залишалася актуальною і в період правління гетьмана П. Скоропадського. До її вирішення гетьман повернувся через кілька місяців, після державного візиту до Берліну у першій половині вересня 1918 року. Розширювалися торгово-економічні взаємини між державами, з цим була пов’язана інтенсифікація руху товарів. Важливим чинником ефективності цих заходів було налагодження регулярності  руху потягів, що, у свою чергу, було пов’язано з системою відліку часу та його синхронізацією. Тому виникла необхідність ще раз повернутися до цього питання.

Гетьманом ухвалена окрема “Постанова про введення східноєвропейського часу в Українській Державі”, що була опублікована у “Державному віснику” (№ 54 від 3 жовтня). Документ визначав, що за основу береться східноєвропейський час, відлік якого починався від Грінвічського меридіану, а київський час “попереду грінвічського якраз на дві години”, одночасно враховувалося, “східноєвропейський час, у порівнянні з київським, запізнюється на дві хвилини і одну секунду”. Постанова передбачала, що у ніч з неділі на понеділок 30 жовтня на 1 листопада 1918 року уводився київський час, “так, щоб дві минути та 1 секунду після півночі середнього часу годинники на всій території України вказували саме північ (тобто нуль годин, нуль хвилин, нуль секунд)”.

Чергова зміна прийшла в час, коли Київ перебував протягом вересня-грудня 1919 року під владою Збройних сил Півдня Росії на чолі з генералом А. Денікіним. Наказом № 2 від 19 серпня 1919 року визначено: “Відлік часу встановлюється за старим стилем і час за петроградським часом”.

У грудні Добровольча армія під тиском Червоної армії покинула Київ, і влада перейшла до більшовиків, які відкинули “білогвардійський” час і календар без усяких наказів.

А вже через півроку Рада народних комісарів УРСР затвердила постанову про переведення стрілки годинника назад на 29 хвилин о 12 годині ночі 4 березня. Необхідність такого кроку пояснювалася необхідністю встановлення єдиного часу на території УРСР.

 У час українсько-польської кампанії 1920 року проти Росії, коли Київ та значна частина України були звільнені від більшовиків, в Україні знову змінено відлік часу, було введено середньоєвропейський час, що відповідав часові в Польщі, Німеччині та інших країнах. Зокрема, у Києві це було зроблено наказом коменданта міста 12 травня 1920 року. Ця новація протрималася недовго, бо після поразки українсько-польських сил і повернення радянської влади у червні було відновлено систему відліку часу, чинну до того в УРСР.

Ще до входження УРСР до складу СРСР на УРСР розповсюджено правила, які установлювалися московським урядом. Постановою Раднаркому УРСР в ніч з 3 на 4 вересня 1920 року годинникову стрілку переведено назад, а 30 вересня ще на одну годину, тобто відмінено літній час і ще додатково зсунуто на одну годину назад. Таким чином на територію України введено московський час. 

Варто, мабуть, пригадати також, що у час німецької окупації на окупованих на схід від Німеччини землях встановлювався час, за яким жив Берлін, тобто середньоєвропейський.  Зрозуміло, що ця система діяла в Україні до кінця окупації.

За московським часом з усіма змінами (декретний час тощо) ми жили аж до 1 липня 1990 року, коли Україна постановою Верховної Ради УРСР від 11 червня 1990 року вийшла із зони московського часу і перейшла на київський час, ще до ухвалення ВР УРСР 16 липня 1990 року “Декларації про державний суверенітет України”.

Як бачимо, впровадження “київського часу” вперше було здійснено 1918 року, в добу УНР. Переживши усілякі маніпуляції з часом, ця система діє і тепер.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К.: Наук. думка, 1997. – С. 164.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К.: Наук. думка, 1997. – С. 164.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К.: Наук. думка, 1997. – С. 165.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – К.: Наук. думка, 1997. – С. 165.

Киевлянин. – 1919. – 12 сентября.

Громадське слово (Київ). – 1920. – 12 травня.

Комуніст (Харків). – 1920. – 4 вересня.