Майстрині пензля 93 роки!

Йосиф Сірка

-----------------------

Таке враження, що роки пролітають зі швидкістю світла, і лише наші діла є свідками того, що час змінився! Ще не так давно у приміщенні бібліотеки УНО відбулася виставка мистецьких творів Парасі Іванець з нагоди її 90-річчя, а вже відзначаємо 93-ій.

Народжена у Піддубцях, недалеко відомого містечка Рави Руської, 15 березня 1920 р., Парася Іванець (дівоче прізвище Криса) пройшла повну дорогу українського емігранта. Разом з чоловіком Василем, лікарем за професією, вони зазнали голодних митарств в Австрії, пізніше в Німеччині, звідки 1948 р. емігрували до Канади. Спочатку до Галіфаксу, а потім далі на Захід, до Альберти. Зрештою чоловікові вдалося влаштуватись на працю в лікарні, але, щоб поліпшити фінансове становище, переїжджають далеко на північ Канади, до Ґрейт Бер Лейк (Great Bear Lake). Чоловік лікував тут хворих повних три роки. 1956 р. переселяються знову до Едмонтону, де в той час працював відомий український мистець Юліян Буцманюк.

Парася Іванець успішно закінчила Мистецьку Академію Буцманюка та поглиблювала свої знання в Альбертському Університеті. Саме на той час припадає її ознайомлення з технікою акварелі, темперою, акриликом, конте й опанування рисунка олівцем. Про зростаючу майстерність мисткині свідчить і те, що 1967 р. вона допомагає Ю. Буцманюкові при малюванні іконостасу в катедрі Св. Йосафата. Пані Парася була не тільки помічницею, але й співавтором Буцманюка, бо після смерті Буцманюка 1968 р. вона закінчила працю над іконостасом, дотримуючи розпочатий стиль свого вчителя.

З 1962 р. Парася Іванець бере участь у різних мистецьких виставках – у групових та індивідуальних. Її твори знайшли поцінувачів та власників у Канаді, США, Німеччині, Бельгії та в Україні. Понад 20 індивідуальних виставок мистецьких творів Парасі Іванець відбулися в таких відомих містах, як Едмонтон, Ріджайна, Калґарі, Оттава, Філадельфія, Торонто, Мюнхен та інших.

Парася Іванець творила різні жанри малярства з перевагою олійної техніки. До її успішних праць можна зарахувати, зокрема, дуже вдалі портрети: “П. Дора”, “Катруся”, “Гіндус”, “Мурин”, “Автопортрет”, які відзначаються бездоганною композицією та схопленням зовнішніх рис, характеру. Колоритом та динамікою позначені її праці: “Маляр при праці”, “Сінокоси”, “Жнива”, “Жінки йдуть до праці”, “Гіппівське життя”, “На березі” та ін. До успішних праць Парасі Іванець належать мистецькі твори, серед яких численні пейзажі: “Скелі”, “Коріння”, “Гірське озеро”, “Серед літа”, “Ріка Гінтон”, “Захід сонця” та низка інших, в яких відчуваємо теплий сонячний колорит і помічаємо нюанси природи. Її реалістичні картини: “Хата”, “Три родини”, “Забута людьми”, “Хата з вітряком”, “Залишена ферма”, “Початки Едмонтону” та ін. є вартісними не тільки з мистецького погляду, але й з історичного, пізнавального. Окремим розділом можна назвати цикл рослин та квітів, які притягають увагу глядача своєю оригінальністю та кольоровим зображенням у бездоганному виконанні.

До окремого жанру мисткині належать твори сакрального характеру, які Парася Іванець виконала з особливою любов’ю та майстерністю. Крім іконостасу катедри Св. Йосафата, вона написала численні ікони, які зберігаються у приватних колекціях, а дві знаходяться в церкві о. Василіян, одна у церкві Св. Івана Богослова у Сент Кетеринс. З особливою любов’ю вона виготовила дві Плащаниці, одна з яких зберігається в музеї м. Мондер (Альберта), а друга щойно була докінчена минулого року.

Парася Іванець, крім сотень своїх мистецьких творів, провела також і величезну працю дослідника-фіксатора. Протягом 10 років вона у супроводі чоловіка їздила по преріях Альберти і олією на полотні та картоні зберегла пам’ять про 160 українських церков, серед яких багато вже сьогодні піддалися руйнівній силі часу та браку догляду за ними. З цих історичних картин 153 увійшли до книги “Українські церкви Альберти” (1991, 192 стор.), яка вийшла двома мовами і вміщує вартісні інформації про окремі церкви. Майже повний наклад книжки був завезений в Україну і знайшов своє місце в різних бібліотеках. Оригінали картин, вміщених у книзі, пані Іванець подарувала Українському музеєві в Едмонтоні.

1977 року Іванці переїхали жити до Сент Кетеринс, у провінцію Онтаріо, але вже після двох років пані Парася овдовіла і з того часу цілковито зайнялася творчістю – саме тут вона створила численні ікони, нові картини, брала участь у культурному житті громади. Під церквою Св. Кирила і Методія у Сент Кетеринс вона організувала, спонсорувала і подарувала музейні експонати, які прикрашають досі цей музей.

Пані Парася Іванець була не тільки активним членом громади у Сент Кетеринс, але й досі залишається корисною для мешканців Українського дому сеньйорів, якому вона подарувала деякі свої твори, котрі прикрашають коридори і приміщення будинку, що справляє враження, що ви не в будинку пенсіонерів, а в галереї.

Стан здоров’я не дозволяє творити нові твори, хоча бажання є, але пані Іванець скаржиться, що сили не вистачає, мовляв, голова, яка залишається ще найздоровішою з усіх частин тіла, хотіла б творити, але руки вже важко контролювати, а ноги без допомоги не ходять.

Шкода, що громада парафії, включно із парохом, навіть не згадають цю мужню жінку, яка творила не так для себе, як для інших, і яка присвятила своє життя не тільки розвиткові мистецтва українців Канади, але й зібрала документальну працю про численні намагання українських піонерів в Альберті. Для альбертських хліборобів-українців Бог і Україна були тим світлом, яке допомогло їм у розбудові Канади, а тим самим власного добробуту, і саме це підтвердила Парася Іванець своїми мистецькими та писаними творами.

Хоча творити Парася Іванець вже не може, але сама її присутність серед нас є свідченням того, що людина може принести користь суспільству своєю працею, а її головною працею було малювання картин, які вона створила за життя.

Незвичайний ювілей цієї незвичайної мисткині спонукає нас до думки про свою діяльність, а їй хочеться побажати дальших благих літ і доброго здоров’я.

PHOTO

Автопортрет Парасі Іванець