Св. п. Честер Мирослав Куць

Прощальне слово на тризні

(Надя Цинцар, 22 лютого 2013 р.)

Удосвіта 16 лютого ц. р. відійшов з цього світу визначний український культурний діяч, майстер танцю, писанки і мініатюрної вишивки Мирослав Честер Куць.

Всечесніший отче парох, болем оповита родино, жалібна громадо!

Ми прийшли зложити співчуття родині – дружині Любі, доням Ларисі і Дарусі з чоловіком Ґрентом та попрощати і згадати бл. п. Мирослава Честера Куця, заслуженого діяча. Щоби переказати про його працю, треба би писати книжку.

Мирослав Честер Куць народився в Едмонтоні 15 квітня 1931 р. Його мама була полька і назвала його Чеськом. У школі називали його Честер, а з часом він вибрав собі ім’я Мирослав. Честер виростав при Домі Українського Національного Об’єднання, два дні на тиждень відвідував школу української мови. Маючи 8 років, почав вчитися українських танців у світової слави популятизатора українського народного танцю Василя Авраменка. На кіцевому концерті маестро Авраменка в УНО 1956-1957 рр. він виступав у танці з шаблями. Мирослав Честер брав участь у конкурсах танців у Саскатуні і з другої нагороди був дуже огірчений. Протягом 4 років відвідував культурно-освітню літню школу української народної музики і танцю у Вінніпезі. Вивчав музику і одержав ступінь A.R.C.T. (Associate of the Royal Conservatory of Toronto) зі скрипки і 10-го класу піаніно. Грав в Едмонтонському симфонічному оркестрі.

Мирослав був довголітнім членом Філії Українського Національного Об’єднання, першим головою УНО, який був уродженцем Канади, та членом Крайової Управи. Був в Управі Директорів Alberta Foundation for the Performing Arts.

У 1979 році Мирослав і Люба служили як господар і господиня в часі Українського Фестивалю “Писанка” у Веґревілі.

У 1960 р. Мирослав одружився з Любою Юсипчук, яку знав з дитячих літ, бо разом виступали на концертах в УНО. Люба була талановитою солісткою-скрипалькою. Вона була непересічною дружиною, і всі осяги Мирослава є вповні і її заслугою.

Працюючи в департаменті Міністерства юстиції Альберти, Мирослав знаходив час для української культурної праці. Він вчив українських танців 25 років – при православних парафіях Св. Івана, Св. Іллі, при католицьких парафіях Св. Василія, Св. Євхаристії та при Народному Домі. При УНО він провадив свою школу, в якій навчалося 350 танцюристів.

Честер був неоціненним інструктором, учителем. Був енергійний, вимогливий, впертий, часами прикрий. Був творчий і мав візію організувати те, що мусить бути на високому рівні. Його великий ентузіазм дав нагоду притягати однодумців, ставити на високому рівні концерти танців.

Він був основоположником і мистецьким керівником двох визначних українських танцювальних ансамблів – “Шумка” у 1959–1969 рр. і “Черемош” у 1969–1981 рр. У 1960 р. Мирослав Честер Куць вперше виступив із “Шумкою” в новій Ювілейній Аудиторії. Новинкою були український репрезентативний стрій, до танців грала жива музика, і були гості-виконавці. Аудиторію заповнили близько півтори тисячі осіб. Цей виступ став тріумфом для Мирослава. 10 років він виступав із “Шумкою” по Канаді.

У репертуар “Черемошу” Мирослав впровaдив танці і костюми з різних етнографічних регіонів України. Дбав, щоб виконані кроки відповідали певному регіонові. Вживав заходів, щоб кожний танцюрист тренувався в найкращих інструкторів. Танцюристи вивчали, як жестом передати характер веселої ввічливої українки або волелюбних козаків, і взагалі танцями треба було змальовувати характер українського народу, його звичаї, обряди і традиції.

У 1975 р. Мирослав взяв активну участь у семінарі танців у Нью-Йорку.

Виступи “Черемоша” відбува-лися по цілій Канаді, у Calgary, Red Deer, Revelstoke, Banff, Vernon, Prince George і щорічно на фестивалях у Vegreville і Dauphin. У 1974 р. виступали на Expo Spokane. У Калґарах виступали як гості в концерті “Кубанських Козаків”. У 1977 р. “Черемош” взяв участь у 23-му Інтернаціональному Фольклорному Фестивалі в Sidmouthу Валії, Велика Британія, тоді виступили теж і в ‘Commonwealth’ Інституті у Лондоні і в Bratford Great Hall. У 1978 р. з “Черемошем” відбув поїздку до Лос-Анджелесу і Сан-Дієґо. У 1981 р. з цілим ансамблем взяв участь у курсі танців у Києві.

Честер пристрасно захоплювався і палко любив українськe мистецтво.

Він підтримував зв’язки з визначними мистцями в Україні і спроваджував їх мистецькі роботи. Від народного художника України Михайла Біласа одержував вишивки, тканини і килими. З них Мирослав створив виставку, додавши багато експонатів зі своєї колекції. За проектами Біласа Мирослав виготовляв мініатюрні вишивки і завжди одну мініатюрну вишивку висилав Біласові. Це були фольклорні сюжети: колядники, музики, ткалі, танцювальні пари у строях різних регіонів. Відтак Мирослав почав відтворювати у мініатюрі вишивані рушники та рукави жіночих сорочок. Свої мініатюрні вишивки рушників подарував мистцям: у Трускавці, до Музею Гончара в Києві, до Черкас, до Ліди Орел, у Київ, до Львова і на Волинь. У 2003 р. в Оттаві, тоді, як одержав Queen’s Golden Jubilee Medal, Мирослав подарував свою мініатюрну вишивку рушника в той час президентові України Віктору Ющенкові.

З дружиною Любою зібрали цінну колекцію експонатів української народної творчості. Вони організовували високоякісні етнографічні виставки і постійно працювали, щоб ділянка народного мистецтва не завмирала і була представлена чужинцям на високому рівні.

Мирослав був членом і 4 роки головою Українського Музею Канади, Відділ в Едмонтоні. Завдяки йому Музей збагатився цінними тканинами, рідкісними рушниками, одягом з різних регіонів України, керамікою, витинанками, дереворізьбою і дитячими іграшками, плетеними зі соломки скульптурами, ляльковою сценою канадських піонерів, ляльковими фольклорними сценами – Купало, весілля, Вертеп.

За його головства для відзначення 50-ліття Музею влаштував виставку весільного обрядового хліба і рушників. На виставці було виставлено 80 зразків випеченого хліба, рушники та всі атрибути весільного обряду. Хліб і рушник у нашому народі були найдавнішими святощами і ціллю життя українців, символом продовження роду та єднання поколінь.

Ціллю в житті Честера Мирослава було показати ширшому суспільству багатство та повноту української культури. Він був ініціатором експозиції, експонатів із 5-ти музеїв Едмонтону, які зберігають у своїх сховищах скарби матеріальної культури в Канаді. За його заходами престижний Королівський Музей Альберти був співучасником експозиції ”From our Past to our Present” у 2008 р. Ця експозиція відкрила очі багатьом на те, що ми маємо чудові музеї і що їхні скарби варто було оглянути. Її відвідали 800 осіб та багато дітвори зі шкіл.

Писанка – ікона української культури. Мирослав самотужки навчився писати писанки. Першим пензлем Мирослава було перо, відтак поступово перейшов з ручного пензля на електричний. Він досліджував писанки. У 1980 році відвідав Україну, оглянув різні музеї, фотографував, відписував взірці з кількох музейних фондів та писанкових альбомів визначних писанкарів. У Куців зберігається велика збірка книжок, альбомів, фотографій. Він відтворював писанки з різних регіонів України.

Мирослав організовував великі виставки писанок не тільки в Едмонтоні “Egg-Stravaganza” в УНО – у 1999 р. 500 писанок, а в 2000 р. 1000 писанок, але також у 4-ох містах Бритійської Колумбії: в Калґарах, у Веґревілі. При виставках демонстрував писання писанок і давав нагоду молоді спробувати цього мистецтва.

У 2006 році Мирослав домігся, і Королівський Музей Альберти влаштував експозицію із його 2,500 писанок, які він відтворив з колекції Етнографічного Музею у Львові. Виставка тривала протягом 7 тижнів. Своїми писанками заманіфестував мистецький талант і велику любов до писанки.

Виставки його писанок мали на меті показати українську спадщину, ознайомити з багатством символіки, різноманітних візерунків з різних околиць України.

Мирослав дбав, щоб в Україні теж відновлювалася писанка. Його посилки з писанкарським приладдям до Харкова були великою допомогою, і за те діти називали його Ангелом.

Писанки Мирослава зберігаються по музеях у Канаді та в Україні, велике число писанок він подарував Фольклорному Центрові, Музеєві ЛУКЖК і Музеєві Гончара у Києві.

За вклад праці у розвиток української культури Мирослав і Люба були нагороджені чисельними відзнаками від української громади та канадського уряду.

“Шумка” і “Черемош” надали Мирославові Почесне довічне членство, має Довічне членство в Едмонтонському Клубі Професіоналістів, є Почесним членом Дирекції Українського Національного Об’єднання Канади.

У 1974 р. уряд Альберти нагородив Мирослава Куця Альбертською Нагородою досягнень за його заслуги в розвитку етнічної культури провінції.

Як діяч українського мистецтва одержав Шевченківську медаль від Конгресу Українців Канади та відзнаки від Альбертської Асоціації українського танцю, від міського КУК, від ACUA – Excellence in Artistry Award. За віддану працю для громади Конгрес Українців Канади нагородив його Гетьманською Нагородою.

У минулі кілька років здоров’я Мирослава підупадало, лікарі довго шукали, і врешті виявилося, що у нього лейкемія. В останні місяці стан його погіршився, але сильне бажання-амбіція перемагала слабість, і він ще вишивав, приходив на музейні сходини УМК. Занедовго опинився в лікарні, серце працювало на 25-15%. Дуже мучився, не міг дихати. До самісінького останку був свідомий. Казав, що не може дихати, і бажав, “щоби так у сні і заснути”.

Передав народні скарби українській молоді як прегарний зразок праці і самопосвяти для добра українського народу.

Його жертвенна праця для популяризації і розвитку народного мистецтва залишиться назавжди гідним прикладом для наслідування.

За традицією, його душа ще тут. Мирославе, сьогодні сотні твоїх учнів – курсантів танцюристів і писанкарів шлють Тобі у засвіти уклінну подяку за Твій цінний спадок.

Замість квітів на свіжу могилу покійного мужа та батька засмучена родина – дружина Люба та доні Лариса і Даруся зі зятем Ґрентом – складає на пресовий фонд “Нового Шляху” $300.00.

Вічна Йому пам’ять!