Павло Лопата знаний і нововідкритий

21 березня у галереї КУМФ відкрилася ретроспективна виставка Павла Лопати з нагоди 50-річчя творчости художника, яка дає нагоду як побачити його відомі роботи, так і виявити нові аспекти багатогранної творчости мистця.

На відкриття виставки зібралася численна українська громада. Вшанувати мистця прийшли рідні, знайомі, представники організацій – у просторій галереї КУМФ ніде яблуку було впасти. Крім нагоди оглянути його творчі роботи, усі мали нагоду особисто привітати Павла Лопату та побажати йому нових творчих досягнень. Представила ювілята та подала його творчий портрет мистецтвознавець Галина Костюк (нижче друкуємо уривок з її виступу).

Павло Лопата походить із Княжої Лемківщини – так, пишаючись своїм краєм, називають Пряшівщину місцеві мешканці. Тут, у селі Калинів, 20 березня 1945 року народився майбутній художник у багатодітній сім’ї селян Петра та Юстини Лопат. Він був наймолодшим із тринадцяти дітей. Протягом 30-х і воєнних років десятеро дітей померли. По війні Пряшівщина відійшла до Чехо-Словаччини. Петра Лопату вислали у концтабір у Сибір. Залишившись без чоловіка, Юстина Лопата робила все можливе, щоб дати дітям добру освіту і виховання. Через три з половиною роки батько повернувся додому. Він мав талант оповідача і, як зазначає Павло Лопата у ще неопублікованій автобіографії, дуже детально і яскраво змальовував епізоди свого життя засланця. Чи не найуважнішим його слухачем був наймолодший син: “Батькові спогади перетворилися на перші мої рисунки”. У матері була Біблія із графікою Доре. Малий Павло часто розгортав книгу, намагався перемальовувати композиції знаменитого художника та мріяв стати таким добрим малярем, як “він”. Потяг до малювання не минув разом із дитинством, як то трапляється з більшістю дітей. Подолавши всі перешкоди, Павло Лопата розпочав омріяну художню освіту на відділі живопису Братиславського Університету образотворчого мистецтва у 1966 році. Не скінчив повного курсу навчання, бо 1968 року був виключений з Університету в числі багатьох національно і політично свідомих студентів. Переслідування з боку влади, а головно бажання завершити освіту і стати професійним художником привело його аж до Канади, куди він емігрував 1969 року. Прибувши в Торонто, Павло Лопата наполегливо і цілеспрямовано працював над підвищенням своєї професійної майстерности. У 1985 році він закінчив Онтарійський коледж мистецтва. Його дипломна робота – фреска “Створення світу”, заснована на мітології північноамериканських індіанців, була знищена вандалами. Успішне завершення формальної освіти не зупинило мистця у творчих пошуках і вдосконаленні стилю. Він продовжує серйозно працювати. 

Художник розпочав свій шлях у мистецтві рисунками і продовжує вдосконалювати майстерність у цій техніці по сьогодні. В експозиції виставки вперше представлена колекція кращих його рисунків. Об’єктами уваги мистця були члени його родини, люди довкола нього,  ближчі і дальші сусіди, а також  пейзажі, інтер’єри, архітектура. З кожним наступним рисунком чіткішими і впевненішими стають лінії, виразнішають композиції, набуває експресивности контур. Деякі з них є безпосередніми, написаними з натури, в інших переважає емоційність вираження, ще інші скомпоновані на основі реальної моделі особи, пейзажної деталі, будівлі. Більшість з них є безпосередніми, емоційними і динамічними, особливо коли моделями служать рідні і близькі люди чи дорогі серцю знані з дитинства краєвиди.

Павло Лопата працює також у техніці акварелі і має добрі здобутки у ній.

До творів на релігійну тематику художник почав звертатися на ранніх етапах творчої кар’єри. Крім того, виховувався він у родині і середовищі, де релігійні традиції ніколи не переривалися. Тому закономірним є зацікавлення мистця сакральною образотворчістю. Іконопис Павла Лопати закорінений у давніх українських іконах візантійського стилю та лемківській церковній архітектурі. Різноманітні житійні сюжети вплинули також і на його сюрреалістичні полотна з їхнім епічним характером та коннотаціями, пов’язаними з українською історією. Всерйоз іконописом художник почав займатися на початку 80-х років. Його ікони “Вишгородська Богоматір”, “Волинська Богоматір” та багато інших не раз були високо оцінені критиками, а виставки збирали велику кількість глядачів. Значна кількість ікон мистця перебуває у приватних колекціях, люди охоче їх купують.

Увага до лемківської церковної архітектури була логічним продовженням інтересу художника до сакрального мистецтва. Понад шістдесят олійних праць на фанері із зображенням дерев’яних церков Лемківщини зберігаються у катедральному соборі Православної Церкви у м. Горлиця (Польща).

 Документальний фільм Адріана Заброварного “Іконописець”, знятий 1984 року і присвячений творчості Павла Лопати, здобув високу нагороду у Калгарі – “Три зірки”.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

У мистецькій заяві, яка супроводжувала одну з його численних виставок, Павло Лопата так означив засади свого натхнення: “Ось Божий світ, релігія, родина, рідна сторона – це мій фундамент творчий, разом вони мене ведуть роками, додають охоти до праці і до нових пошуків... Там є та зосереджена сила, яка наставляє чинити добро, боротися проти зла”.

Символізм Павла Лопати закономірно привів його до зацікавлення сюрреалізмом. Художникові протягом усього життя було властиво пізнавати щось нове, цікавитися непересічними явищами у мистецтві. Символічні зображення очей та рук притаманні багатьом творам сюрреалістів – як живописців, скульпторів, так і фотографів. Щоправда, трактуються вониv неоднаково художниками і виконують різні ролі. Для Павла Лопати зображення очей і рук є важливими, але не єдиними елементами його складних композицій. У його творчості ці образи беруть початок із християнської традиції, де вони є невід’ємною частиною божественної всемогутности і провидіння.

Еволюція Павла Лопати як художника не простежується по прямій лінії. Він не намагався полегшити завдання критикам та історикам мистецтва. Розпочавши кар’єру реалістичними рисунками, він пройшов шлях символізму, мітологічного трактування образів, іконопису, сюрреалізму, кубізму, знову повернувся до символічно наснажених образів з елементами декоративізму та алегоризму.

Павло Лопата не обмежує себе лише до образотворення. У його  доробку  понад 180 статей на мистецтвознавчу тематику. Він також є відомим громадським діячем, членом Об’єднання Лемків Канади. Сім років працював екзекутивним директором Канадсько-Української Мистецької Фундації. В усіх добрих справах художникові завжди допомагає вірна дружина Марія. І в підготовці цієї виставки є левова частка її невтомної праці. Дякуємо пані Марії за це.

З нагоди ювілею бажаємо художникові і його родині многая літа!