Відвідини Одеси Главою УГКЦ та стан УГКЦ на теперішній час

З 6 до 10 березня в Одесі перебував Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар з Малим Синодом, який, як він сказав на прес-конференції 10 березня у пресовому агентстві „Мост-Одеса”, збирається два рази на рік у проміжку між Великим Синодом. Малий Синод відбувається в різних місцевостях, щоб глибше ознайомитися з діяльністю парафій у цій місцевості. Так, минулого року Малий Синод збирався в Лондоні та Донецьку, а цього року – в Одесі і Луцьку (пізніше).

6 березня Блаженніший зустрічався з вірними Одещини, Миколаївщини та  Херсонщини. Зустріч проходила у формі запитань-відповідей. Вірних найбільше турбувало ставлення до Церкви представників влади, представників інших конфесій, особливо УПЦ МП, виділення земельних ділянок під побудову церков. Майже всі громади на Півдні, у тому числі в Одесі на вул. Гімназичній, 22/24, моляться у пристосованих приміщеннях або почергово, як, для прикладу, в селі Агафіївці, з братами-українцями з УПЦ КП. Виділення ділянок під церкви гальмується місцевими органами влади (сільськими, міськими, обласними), де позасідали в радах, адміністраціях, управліннях у справах національностей та релігій колишні комуністи і кагебісти, які раніше спеціалізувалися на боротьбі з релігією. Поки так є – справа відродження духовности буде гальмуватися. На такі зауваження вірних Блаженніший радив скаржитися разом зі своїм священиком йому в Київ, а він буде звертатися в Державний комітет у справах національностей та релігій та інші відповідні державні органи.

Парафіянка Галина Чеканович з Одеси, колишня викладачка сільськогосподарського інституту, просила пришвидшення старань щодо завершення надання Патріархату УГКЦ, як це було при Йосифові Сліпому.

Блаженніший Любомир відповів, що робота в цьому напрямку інтенсивно ведеться.

Також вірні скаржилися, що їхні діти не є віруючими. На що Глава УГКЦ відповів, що ласкою і терпінням, чеканням  це поправимо.

7 березня, відбулася Архієрейська Божественна Літургія за участю Блаженнішого Любомира Гузара та Екзарха Василя Івасюка, отця Володимира і отця Ігоря.

9 березня Глава УГКЦ зустрівся з міським головою Одеси Едуардом Гурвіцем, де, крім обміну формальними люб’язностями, Блаженніший порушив питання виділення ділянки під церкву.

Цю ж проблему, до речі, найболючішу на Одещині, він заторкнув і на зустрічі із заступником голови Одеської облдержадміністрації.

На завершення візиту відбулася прес-конференція для великого числа журналістів у прес-центрі ІА „Мост-Одеса”. Серед запитань, як звичайно, домінували питання про міжконфесійні взаємини, стосунок до виборів та новообраного Президента, мови, кого б хотів бачити Блаженніший Любомир на своєму місці.

Глава УГКЦ відповів, що вони входять до Всеукраїнської Ради Церков та до Ради Предстоятелів Православних Церков. Це дозволяє виробляти спільну позицію з певних питань. Екзарх Василь Івасюк додав, що в Одесі вони входять до подібного дорадчого органу при міському голові.

Блаженніший сказав, що три Православних Церкви в Україні та греко-католики – це чотири гілки Єдиної Володимирової Церкви, і треба прагнути до відновлення єдности. Але невідомо, коли це станеться.

Щодо виборів – позиція УГКЦ була нейтральною, хоча, можливо, деякі священики зопалу відхилялися від того. За новообраного Президента Церква молиться так, як за державу, за армію.

Щодо мови – Блаженніший, зіславшись на своє довге проживання у США та Італії, навів їх як приклад відмінного функціонування єдиної державної мови, як мови, цементуючої єдність країни. Він однозначно вважає, що українська мова має бути єдиною державною з тим, щоб у приватному спілкуванні люди самі обирали собі зручнішу.

Щодо керівництва УГКЦ, то Блаженніший Любомир, зважаючи на свій вік, має намір передати комусь молодшому Церкву „м’якою рукою” і допомагати новообраному Главі Церкви.

Хотілося б висловити деякі свої зауваги щодо стану УГКЦ  і перспектив розвитку. Думається, що новообраний Глава Церкви, зважаючи на факт існування вже держави, буде в більшій мірі опиратися на власних парафіян в Україні, на силу і потенційні можливості держави. У той же час меншим бачиться опертя на діаспору, яка все рідшає з часом через відхід у вічність старших, твердих духовно і національно її членів. Все меншими є надії на Ватикан, особливо у головних питаннях майбутнього УГКЦ – питанні Патріархату і питанні єдности усіх Церков Київського Володимирового хрещення. З цього приводу доречно зацитувати зі статті „Світ греко- і римо-католицизму” в інформаційно-аналітичному журналі „Релігійна панорама”, № 10 за 2008 рік, с. 13: „Апостольська Столиця гендлює долею Українських Церков на догоду своїм відносинам з Московським Патріархатом. Кардинал Вальтер Каспер нібито безвиїзно сидить у Москві і узгоджує кроки Ватикану з Митрополитом Кирилом (Гундяєвим). При цьому Україна з її Церквами у цих узгодженнях постає як розмінна монета: як хочемо – так і буде. Це чомусь нагадує пакт Ріббентропа-Молотова”.

І далі робиться логічна порада Ватикану: “Ватикан мав би зробити для себе висновок з того, як оцінили його роль в історії українства апостоли духовности нашого народу Тарас Шевченко та Іван Франко. Оцінка ця загалом негативна. Папа Іван Павло II, приїхавши в Україну, вибачився за все недобре, скоєне Католицькою Церквою щодо українства. То ж не треба й далі творити приводи для нових вибачень”.

Поступка Москви Ватиканові в питанні першости у християнському світі викликає в українців не надію, а радше настороженість, особливо на фоні небажання уступити в “уніатському” питанні. Є таємницею, чого хоче Москва від Ватикану. Але здогадуємося, що головне для Москви і Ватикану – маргіналізація УГКЦ і, найголовніше, недопущення створення Єдиної Помісної Української Церкви, тобто, як каже Блаженніший Любомир Гузар,  відновлення єдности Церкви Володимирового хрещення. 

На фоні теперішньої слабкости України у військовому та політичному аспектах посилення релігійної єдности Українських Церков дуже на часі. Це було б запорукою духовної єдности українського народу і територіальної цілісности Української  держави.        

      Ігор Чорнописький,
член Національної спілки
журналістів України, Ради “Просвіти”, Народного Руху України