“Опозицій” вже не бракує, немає єдности

Сергій Кот

Новий Президент України Віктор Янукович та Партія регіонів, як і задекларували перед тим, швидко вирішили проблему коаліції та створення нового уряду на чолі з Миколою Азаровим.

При цьому ініціаторів й учасників нової коаліції жодним чином не стримувала антиконституційність їхніх дій – практично всі незалежні експерти констатували, що зміни до регламенту ВР, на підставі яких і були створені нові коаліція та уряд, суперечать Конституції України. Ще на початку дискусії навколо цього деякі “законники” від регіоналів пробували “напустити туману” нудними балачками про “верховенство права”, з яких нібито виходило, що право – це одне, а Конституція України та офіційні роз’яснення окремих її положень Коституційним судом (який вже раніше на запит самих депутатів-регіоналів ствердив, що тільки фракції формують коаліції) – це, виявляється, щось зовсім інше. І оте абстактне “право” нібито являється вищим за Конституцію. Швидко зрозумівши, що такі доводи є просто несерйозними та смішними, ключові “спікери” регіоналів, литвинівців та комуністів, а також “перебіжчики” на своє виправдання запустили в хід нову тезу – про “політичну доцільність” свідомого порушення Конституції України, мотивуючи його тяжким соціально-економічним становищем в Україні. А Президент України публічно взяв за це всю відповідальність на себе. Виник парадокс – ще вчора Президент клявся на Конституції України дотримуватись її положень та захищати її, а за кілька днів він грубо порушив ту саму Конституцію, підписавши свій перший закон – про регламент ВР, який має виразно антиконституційний характер.

В’їдливі політологи одразу нагадали суспільству, що саме під гаслами “політичної доцільности” та необхідности “рятувати” країну в різний час у різних державах приходили до влади диктаторські режими, які в антиконституційний спосіб узурповували владу, відкидаючи демократичні механізми її формування. Регіонали, лідер яких ще вчора запевняв Європу у відданості демократії, звісно, такі звинувачення гнівно відкидають, заявляючи, що демократія, власне, це ситий і заможний громадянин, а вони його таким зроблять. І все щоб було по закону. От тільки треба зачекати і потерпіти, – спочатку “трошки” порушимо Конституцію і закон, а далі – “ні-ні”, все далі буде “по закону”. Між тим омріяна Європа демонструє геть інший підхід до розв’язання політичної кризи в подібних ситуаціях – дострокові вибори. Навіть сусідня Молдова, потрапивши у парламентський ступор через неможливість за Конституцією обрати в ньому президента, виносить на національний референдум питання: що для нації краще – змінити Конституцію чи, згідно із чинною, розпустити парламент і йти на нові вибори. Оце і є зрілість демократії, а не дешева її імітація.

Зрештою, а що ми можемо чекати від країни, в якій під час виборів проголосували десятки тисяч померлих, і це абсолютно нікого не цікавить – ні суди, ні прокуратуру, ні МВД, ні СБУ. В моєму будинку живе сусідка, яка після другого туру виборів публічно обурювалася тим, що її покійна мама, яка жила в Березані Київської области і померла три з половиною роки тому, “піднялася з гробу” і проголосувала. Вочевидь, саме “політична доцільність” виявилася тим могутнім засобом, який зміг “оживити” тисячі померлих.

Поряд з формальним формуванням влади в Україні відбулося і формування опозиції. Власне, не одної, а одразу кількох “опозицій”. Першою тут виступило ВО “Свобода”, яке проголосило себе “національною опозицією” і закликало національно свідомі сили гуртуватися навколо себе. 9 березня біля пам’ятника Т. Шевченкові про свою опозиційність публічно задекларували БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко та частина їхніх союзників по колишній демократичній коаліції. Після зустрічі віч-на-віч з В. Януковичем і остаточної відмови у посаді прем’єр-міністра оголосив про свій перехід в опозицію А. Яценюк, який пообіцяв сформувати “тіньовий уряд”. При цьому В. Янукович офіційно “освятив” його на роль “конструктивного” опозиціонера. В день, коли було проголошено створення нової коаліції у складі Партії регіонів, Блоку В. Литвина, комуністів та окремих депутатів, останнім про перехід в опозицію заявив Блок НУНС, депутати якого за день перед тим провели останні безплідні переговори з майбутнім прем’єром М. Азаровим і отримали від нього ультиматум – вступити до нової коаліції на умовах “Регіонів” до 18.00 10 березня. Окрему позицію у складі НУНС займають депутатські групи “За Україну” та ЄЦ. Нову владу за антиконституційні дії піддав критиці також колишній Президент України В. Ющенко.

Отже, “опозицій” в Україні тепер не бракує. Але, на жаль, бракує їх єдности. Вже на старті нового етапу політичної боротьби очевидною є стара хвороба націонал-демократів – змагання за першість.

Безсумнівною помилкою Ю. Тимошенко є те, що БЮТ поспішив проголосити її єдиним лідером “об’єднаної демократичної опозиції”. Такі речі не самопроголошуються. Справжніми загальнонаціональними лідерами стають лише у процесі боротьби, спираючись на підтримку народу. Отримавши найкращий результат серед демократичних постпомаранчевих кандидатів та ще маючи потужну фракцію в парламенті, Ю. Тимошенко дійсно має шанси претендувати на таку роль. Але їй треба було почати з того, щоб стримати своїх соратників від подібних гасел та запропонувати усім, хто вболіває за Україну, сісти поруч із собою за “круглий стіл”, де не було б формально “перших” і “других”, а ореолом дійсного лідерства була б оточена лише одна Вона – Україна. На жаль, все робиться поспіхом, наввипередки, недодумано. Результат, як завжди в таких випадках, – протилежний. Вийшло не об’єднання, а роз’єднання. Ще одним лідером опозиції тут же поспішив самопроголосити себе А. Яценюк. НУНС, “За Україну”, ЄЦ заявили, що вони взагалі будуть самі по собі і ні під кого у своїй опозиційній діяльності не підуть. В. Ющенко публічно знову атакував Ю. Тимошенко і БЮТ, назвавши їх “не національними силами”. У відповідь бютівці звинуватили В. Ющенка в тому, що саме його позиція під час виборів забезпечила перемогу В. Януковича на виборах та розвал демократичної коаліції, внаслідок чого проукраїнські сили загалом опинилися у програші.

Схоже, вимальовується вже відомий сценарій – на тлі хай і кон’юнктурної консолідації антиукраїнських сил (від олігархів до комуністів!) взаємна колотнеча і змагання за першість націонал-демократів тепер вже в опозиції, фіналом якої стане черговий їх крах на цілком імовірних дострокових виборах у парламент. Їхні смертельні змагання на одному електоральному полі за принципом “має залишитися тільки один” вже дорого коштували нації. І ще дорожче обійдуться їй знову. Бо більшої шкоди, ніж взаємні звинувачення і гризня, національно-демократичним силам та політикам не завдає жоден ворог. Невже в них нема розуміння, що вони вбивають віру народу? Невже в них немає відчуття, що нація вже втомилася від цього шквалу взаємного бруду, не хоче ні його слухати, ні сприймати? Невже не зрозуміло, що справжнім національним лідером сьогодні стане той, хто знайде в собі сили перед загрозою втрати завоювань доби незалежности закликати націю до єдности навколо України, навколо вищих цінностей? Який готовий заради цієї єдности стати моральним авторитетом нації, відмовившись від одноосібних претензій на “булаву”. Який готовий не штовхатися ліктями біля заповітної скарбнички з голосами виборців, а запропонувати чіткий та зрозумілий, а головне – реальний план дій, що об’єднає патріотів України і поверне ініціативу демократичним силам. Хто згадає та підніме на щит як ніколи актуальний заповіт Симона Петлюри: “Держава вища за партії та класи!”

Єдність і тільки єдність сьогодні врятує націю! Пам’ятаймо мудрих латинян: “Ubi concordia, ibi Victoria” – “Де злагода, там перемога”! Кожен свідомий українець повинен розуміти це і вимагати єдности від політиків, які претендують на звання представника національно-демократичних сил. Жодні “правильні” гасла і слова на тлі продовження взаємопоборювання та взаємних звинувачень не повинні вводити в оману. Реальні дії, спрямовані на єдність, – єдиний лакмусовий папір, що сьогодні може перевірити політиків на справжній патріотизм. Все інше слід трактувати як антиукраїнську діяльність, а сили, які будуть і далі продукувати розкол, – як антиукраїнські по суті сили, що несвідомо чи свідомо працюють на ворогів. Незалежно від їхніх назв та імен. Всі вони повинні знати, що від історії нічого не приховаєш. Вона назве кожного і воздасть кожному по їхніх справах. Іншого просто не дано – не той час для демагогії, Нація в небезпеці!

Настав час політикам на ділі згадати перестороги Великого Кобзаря, нашого Пророка Тараса Шевченка: “Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде” – і взяти до серця його заповіт, крик його душі, обернений до нас саме зараз: “Обнімітесь, брати мої, молю вас, благаю!” Разом з Шевченком про це сьогодні благає і молить уся Україна.