“Дев’яте чудо” Ганни Черінь

Віра Ворскло

Поетеса, письменниця і літе-ратурний критик Ганна Черінь видала 41 книжку, із них п’ять – книг подорожей. “Дев’яте чудо” – це остання її книга подорожей, що складається зі вступу та п’яти нарисів: “Принцеси на один день”, “Восьме чудо світу”, “Турецький марш”, “Карибські острови” і “Дев’яте чудо”. Книга побачила світ у видавництві “Юніверс” у Києві у 2005 р. тиражем 1000 примірників. Книжка прекрасно презентується – шита, у твердій оправі, має 57 кольорових ілюстрацій. На першій сторінці обкладинки намальовано океан в синьо-лілових кольорах, а на небі – місяць. Обкладинка художника Всеволода Маґаса. Книжка має 302 сторінки друку.

У ній описано п’ять подорожей, які Ганна Черінь відбула кораблем із дочкою Інною і чоловіком Степаном. Вона, мандруючи, робила нотатки, потім доповнила їх інформаціями з довідників і видала цікаву книгу, в якій вміщено описи фауни і флори, змальовано заняття і побут населення, історію країни, відмінності й особливості, варті уваги.

З цієї книги ми довідуємося багато цікавого і нового. Книжку можна читати безліч разів і подивляти багатство знань авторки, її спостережливість і опрацювання маси не знаних для нас фактів. Читаючи книгу, ми разом з письменницею переживаємо в уяві різні пригоди мандрівки, і для нас воскресають народи й події історії, неймовірно далекі в часі. Ми довідуємося про труднощі мандрівок, про геологічні і географічні відмінності країн та островів, які визначають розвиток їх економіки і роблять їх цікавими для туристів.

Засніжена і закута у броню льоду Аляска в літню пору з’являється у морі екзотичних квітів. Її кам’яний ґрунт не можуть пробити коріння дерев і висихають, тому придумали ці дерева перевертати догори корінням... Потім ставлять пластик, насипають землі й садять квіти. Ці дерева наче ростуть догори корінням. Ми читаємо у пресі про танучі льодовики, а тут, на Алясці, бачимо очима Ганни Черінь величезний льодовик Менденгол, що відступає на 50 метрів щороку, і на звільненому місці вже починають рости карликові ялинки і ялівці. Хто б міг подумати, що у столиці Аляски Джуно є університет, де студіює аж 3000 студентів і де професори під час літніх вакацій є гідами туристів. Пишучи про льодовик, авторка згадує: “Серед найкращих дослідників чуємо і безсумнівно українське ім’я Романа Мотики”. Цей нарис закінчується словами: “Короткий тиждень пролетів, як чудова казка”.

Другий нарис – про подорож через Панамський канал, що має 51 милю довжини, через який пропливає 16 тисяч кораблів щороку. “Наша “Принцеса” заплатила за перехід каналу 174 тисячі доларів!” Панамський канал через неподатливі гори почала копати Франція, а закінчували будову США з 1904 по 1914 рік. З книги довідуємось: “У 2001 році розширили канал з 192 до 222 метрів, що уможливило рух у два боки протягом цілої доби”.

Третій нарис “Ту-
рецький марш” скла-
дається з 16 мен-ших нарисів, які допомагають сконцентрувати думку. Г. Черінь знайомить чи-тача з древньою історією Туреч-чини, описує постання сучас-ної Туреччини. У них президент вибирається Асамблеєю щочотири роки, і він не має права вета і не має права встановлювати закони.

Ганна Черінь побувала на теренах гіттітської імперії: “Розкопки засвідчили існування цивілізації, що вміла з руди витоплювати метал і писати клинцями”. Автор знайомить нас зі славними древніми містами: Перче, де винайшли пергамент, древня Ніневія – теперішній Афродізіас, Троя. Письменниця зуміла зібрати різні відомості з історії християн. Вже цей один цікавий уривок вартий того, щоб прочитати всю книжку. Ось вислів провідниці про суть Ісламу: “Священик, себто імам, не стоїть між вами і Аллахом. Тільки як приходите до мечеті, він із вами коротко побесідує, а далі – моліться самі. Вам не потрібно посередника між вами і Богом”. Зі слів Ганни Черінь довідуємося, що “імам виконує роль дорадника у філософсько-релігійних справах, але не провадить Служби Божої і не керує ритуалами одруження, обрізання та похоронів”.

Про відмінність ставлення турків до смерті Ганна Черінь пише: “Смерть – це призначення, з’єднання з Богом. Тому турки не одягають чорного і не ридають за покійником”. Так, Ганні Черінь вдалось зрозуміло пояснити різницю між Християнством та Ісламом.

Четвертий нарис “Карибські острови” складається із загального опису відкриття цих островів і 18 описів окремих островів. Всі ці острови різні й цікаві, населення їх живе з туризму. Передостанній нарис про Венесуелу та її столицю Карас. Венесуела стала найбагатшою країною Південної Америки завдяки відкриттю родовища нафти у 1914 році. Ганна Черінь робить висновок: “Майже всі острови-держави живуть з туризму, тож і пнуться з усіх сил, щоб зробити країну приємною, цікавою, привабливою й інакшою”.

Остання подорож Ганни Черінь була в Україну 2000 року. Її вона описала у нарисі “Дев’яте чудо”. Цей нарис присвячений дев’ятій річниці Незалежности України, яку вона по праву вважає дев’ятим чудом своєї істо-
рії: “Хіба ж це не велика радість, найбільше досягнення в нашій історії!”  Вона стала наочним свідком перебудови України. Пере-
будували аеропорт Бориспіль, він став “бездоганно чистим і модерним... тепер  службов-ці ввічливі, лагідні, послужливі”.

Як приклад людини, що зуміла пристосуватись до нових обставин, ав-
торка наводить Богдана Бастюка, видатного прозаїка, поета і гумориста, який, здобувши в інституті диплом аграрного інженера, купив 10 десятин землі і зі своєю родиною їх обробляє. “За весь урожай моркви видав тоненьку книжечку дуже гарних віршів. Тираж малий, а покупців нема”.

Ганна Черінь дуже докладно описала свій успішний літературний вечір, що відбувся в Тернополі. Вступне слово виголосив академік Роман Гром’як, вечір вів професор Петро Сорока, вірші читала сама поетеса Ганна Черінь і заслужений артист України Борис Лобода. У вечорі Ганни Черінь брало участь багато людей: дорослі й діти, поети, письменники, артисти. Вечір закінчували співаки й поети з різних міст України своїми творами. Степан Крижанівський похвалив Ганну Черінь за легкість і мелодійність вірша. Він дуже влучно сказав: “Її талант переміг чужину”. Ганна Черінь одержала багато похвал і квітів. Присутні в подарунок від видавця Петра Сороки отримали книжки поетеси Ганни Черінь. Після літературного вечора для всіх присутніх відбулося гостинне прийняття.

Ганна Черінь стала дуже добрим спостерігачем життя простих українських людей, серед яких у 2000 р. було 1,8 млн. безробітних. Зокрема, про наболілу проблему української мови вона пише: “Преси чи книжок українською мовою в Ялті не продають”; “А найгірше в Ялті з мовою. В музеї нас зустріла така україножерка, як колись у 1992 році у будинку Котляревського в Полтаві”.

Роздумуючи над церковними справами, Ганна Черінь робить мудрий висновок: “Об’єднання потрібне й корисне, але чому нам хтось має давати Автокефалію, що означає власну голову, а не ми самі?”

Вона таврує недбальство загального населення, одержане у спадок від радянського способу господарювання. Це яскраво змальовано в описі занепадаючого Царського Села: “Та й хто схоче переступати купи каміння? Падають, спотикаються, а ніхто не візьметься їх позбирати, хоч як закликає Віталій Карпенко “Час збирати каміння!” А на це та сама відповідь: “Це не моє. Гуртове-чортове”.

З розмови авторки з поетом Бастюком довідуємось, що у Верховній Раді заблокували висунення у ВР депутата від селян: “Так, у Верховній Раді нема жодного депутата від селян”. Про сільське господарство вона пише: “Ціни на продукти високі, а заробітків зі своєї латочки нема. Корова коштує 3000 гривнів”. Коли Ганна Черінь запропонувала селянинові своє телятко, то він їй відповів: “А чим те телятко вигодувати, як самому нічого їсти?”

Тепер в Україні почали цікавитися власними кредитовими спілками, бо вони “надійніші від державних банків”. Про промисловість України вона пише: “Коли обруч луснув і Союз розпався, кожне підприємство стало безпомічним, бо втратило змогу придбати чи виготовити всі частини. Поки що тільки шукають виходу із цього лабіринту”.

Мрійникам про “райське” життя в Америці Ганна Черінь нагадує, що у США пенсія з’явилась аж у 1935 р. за президента Рузвельта: “Мабуть, поки розбудуєте свою державу, треба рівнятися не на Америку, а не бідніші країни – Аргентину або ближче – на Чехію (без Словаччини), навіть на Туреччину”.

Ганна Черінь – пильний обсер-ватор, вона спостерігає і описує всі ділянки життя: “А все ж Україна рівняється на Захід, на передову техніку – скрізь комп’ютери (щоти тільки на базарах...) (Щоти – це рахівниця – В. В.) На спілку з італійськими і бельгійськими фірмами гарно й стараннно шиють для себе і на експорт модні вбрання – пошиті бездоганно, бо не куплять. Вже народжуються кредитні картки, але на картку треба наперед внести гарантовану суму”.

Безнадійний стан сільського господарства в Україні вона досконало зуміла описати одним реченням: “Так, Україна володіє третиною земного чорнозему, але без праці та техніки цей скарб пропадає”.

А ось промовиста цитата про культуру в Україні: “По-моєму, працівники культури в Україні опинились нижче, ніж на грані виживання, судячи з наступного твердження: “Середня платня працівників культури – 150 гривень, а багато працює на чверть ставки...” 150 гривень дорівнює приблизно 30 ам. доларів чи 37.50 кан. доларів, а ті, що одержують четверту частину цієї ставки, – це 7.50 ам. дол. або 9.38 кан. дол. Як може існувати на таку платню ціла родина, я не уявляю, тому не дивно, що всі ринули за кордон. Мені доводилось читати в газетній статті, що робітники ракетного заводу заробляли 3 ам. дол. за цілий місяць. Тому не дивно, що цікавляться лише сонником та правилами їзди автом, ще видаються маленькі книжки перекладів”.

З книжки “Дев’яте чудо” Ганни Черінь довідуємось, що 95% спудеїв Києво-Могилянської Академії спілкуються після навчання російською мовою. Життя пострадянської України авторка описала щиро і без прикрас. Цю книжку варто прочитати і проаналізувати декілька разів.