“Зерно, висіяне на чужині, дало добрий ужинок в Україні...”
Олег Іванусів
На початку
листопада минулого року побачила світ книга – науково-популярне краєзнавче
видання про Золочівщину (3олочівщина: минуле і сучасне. Упорядник М. В. Дубас.
Львів: Видавництво “Мс”, 2006. 784 стор., іл. – Анот. англ.).
У Торонто презентація книжки відбулася 16 лютого ц. р. Про працю над
створенням книжки, її задум і зміст розповіли у своїх виступах президент фонду
“Енциклопедія Українознавства” п. Олег Іванусів, фундатор видання п. Христина
Болюбаш, упорядник і редактор книжки п. Микола Дубас, редактор “Гомону України”
д-р Олег Романишин, а також одна із співавторів книжки п. Ірина Вжесневська.
Презентація книжки у Торонто не випадкова. Поява книжки має свою
передісторію. Саме в Торонто чверть століття тому (1982 р.) в серії краєзнавчих
збірників Наукового Товариства ім. Шевченка побачило світ перше видання книжки
“Золочівщина: її минуле і сучасне”. Задум того видання виник ще в 1965 році на
з’їзді вихідців із Золочівщини, розсіяних на Американському континенті. Збір
матеріалів, упорядкування й редагування книжки взяв на себе уродженець
Золочівщини світлої пам’яті доктор Володимир Болюбаш (1927–2005) .
У тому виданні акцент ставився переважно на подіях й іменах, згадки про які
в Україні були під забороною, замовчувалися або перекручувалися на догоду
панівним на той час компартійним ідеологічним штампам. Видана невеликим
накладом, книжка доволі швидко розійшлася. В ті часи потрапити до українського
читача за залізну завісу така книжка, ясна річ, не могла.
Лічені примірники книжки появилися в Україні лише після краху комуністичної
імперії. Перевидання “Золочівщини” у новій редакції було також одним із
багатьох задумів д-ра Володимира Болюбаша, якого він не встиг здійснити. Нині,
завдяки ініціативі й старанням його дружини – пані Христини Болюбаш, панства
Божени та Олега Іванусівих, упорядника, редактора й співавтора книжки Миколи
Дубаса та видавця і художнього редактора Зеновія Матчака (Львівське видавництво
“Мс”), той шляхетний задум втілено у життя.
Нове видання “Золочівщини” за обсягом доволі об’ємне, за тематикою –
багатогранне. Його доречно називати не книжкою, а книгою. В основу її структури
покладено тематично-хронологічний принцип подачі матеріалів на тлі подій
загальноукраїнського виміру впродовж XIX–XX ст., а подекуди із екскурсами у століття попередні.
У перших чотирьох розділах книжки – “Золочівська земля”; “У боротьбі за
українську державність”; “Внесок у духовну культуру”; “Спогади, постаті, події”
– подані матеріали різних авторів із різних джерел. Останній, п’ятий розділ “На
грані тисячоліть” стосується сьогодення і містить інформацію про Золочівщину
часу становлення й утвердження української державности, а також розкішно
ілюстрований підрозділ “Пізнай свій край” про туристичну привабливість й стан
історичних пам’яток, зокрема давніх дерев’яних церков.
Як читаємо у передмові, незважаючи на значні доповнення, книжка не
претендує на вичерпне, методичне висвітлення багатогранних суспільно важливих
процесів, що відбувалися й відбуваються на Золочівщині. Вона укладалася з метою
віддзеркалити і донести до нинішнього й наступних поколінь обставини життя,
світосприймання, прагнення поколінь попередніх, вписавши долі окремих людей,
родин, сіл і містечок у канву подій загальноукраїнського виміру. На перший
погляд може видатися, що матеріал подано дещо безсистемно: упереміш розвідки,
спомини, документи, давні й сучасні публікації тощо. Але, на нашу думку, така
подача матеріалу багатогранніше, об’ємніше й доступніше розкриває перед широким
колом читачів панораму минулого, аніж методичний виклад й узагальнення, нехай
навіть найоб’єктивніших, аналітиків-істориків.
Безперечно, що рецензована
книжка, присвячена, в основному, минулому Золочівщини, стане вагомим причинком
до пізнання та глибшого розуміння суті сьогочасних суспільно-політичних
процесів та усвідомленої праці для щасливого майбутнього й процвітання цього
благословенного клаптика української землі, всього світового українства і нашої
великої Батьківщини – соборної України.
На завершення відзначу високий мистецький рівень поліграфічного оформлення
книги, зокрема обкладинки. Ключовим елементом останньої є світлина дзвона із
церковної дзвіниці в родинному селі упорядника попереднього, першого видання
книжки В. Болюбаша. Упорядник нинішнього, другого її видання Микола Дубас,
віддаючи належну пошану своєму попередникові, у виступі відзначив, що зерно,
висіяне на чужині, дало гарний ужинок в Україні, і сказав про той дзвін
актуальні слова, які схвилювали до глибини душі кожного присутнього: “Дзвонить
він нам як дзвін пам’яті про тих, хто свої помисли, труд і життя віддав за наше
і наших нащадків буття як нації і в Україні, і у світі. Дзвонить він нам як
дзвін тривоги за наше слово, нашу соборність, нашу державу. Дзвонить він нам як
дзвін заклику до молитви і праці в ім’я утвердження віднині і довіку нашого
слова, нашої соборности, нашої державности. Читаючи цю книгу, прислухаймося до
того дзвону”. Додам від себе: прислухаймося і діймо!