Євген Місило: “Бо як не ми, то хто?”

Інтерв’ю з директором Українського Архіву у Варшаві Євгеном Місилом провела редактор “Нового Шляху” Леся Панько

Леся Панько: Пане Місило, Ви не вперше на Північноамериканському континенті. Розкажіть, на чиє запрошення Ви приїхали і яка ціль Вашого візиту?

Євген Місило: Мене запросило Об’єднання Українців “Закерзоння”, що дало мені нагоду розповісти про виконану працю, а також представити проект дослідження колекції документів з історії українців і українського підпілля у Польщі в архівах Інституту Національної Пам’яті.

Л. П.: Прошу, ознайомте наших читачів докладніше з Вашим проектом.

Є. М.: На початку 1990-х років, після відкриття Інституту Національної Пам’яті, був підготовлений проект. У перші роки ми не змогли багато зробити, тому що тривав час передачі документів з архівів польських спецслужб за 1944-1989 роки, а також усіх тих органів державних, судових, військових і поліцейських, які брали участь у системі сталінських репресій у Польщі в 1944-1956 pp. Як відомо, ці репресії охопили не лише членів ОУН і УПА, але також українців, польських громадян і духовенство Греко-Католицької та Православної Церков, тому одним із перших завдань стало дослідження документів в архівах ІНП у Варшаві та його воєводських відділеннях у Білостоці, Вроцлаві, Гданську, Катовіцах, Кракові, Любліні, Ольштині, Познані, Ряшеві та Щеціні як цінного джерела з історії українських етнічних земель, його населення.

В архівах ІНП зберігаються таємні, не відомі досі дослідникам документи МПБ про примусове вигнання 500 тис. українців із Закерзоння до УРСР (1944-1946). Тут також є найбільша за обсягом колекція документів про Акцію “Вісла” (1947). До архівів ІНП передано усі слідчі й судові акти кількох тисяч українців, заарештованих органами безпеки і засуджених військовими судами в 1944-1956 pp., з яких щонайменше 630 було засуджено до кари смерті й у більшості страчено або померло у в’язницях.

В ІНП зберігаються оригінальні фотографії та різні предмети, вилучені органами безпеки під час обшуків у заарештованих визначних діячів, священиків, в архівах УПА. Наприклад, у вересні 2007 p., під час пошукових праць в архіві ІНП у Варшаві, випадково натраплено на колекцію фотографій, яку органи безпеки знайшли в бункері провідника ОУН “Закерзонського краю” Ярослава Старуха „Стяга” після його смерті у вересні 1947 р. Позначена як справа №ІХ/149, том 1 і 2, вона нараховує понад 600 оригінальних фотографій. Жодна з них не була досі ніколи публікована. Зокрема, неоціненним матеріалом є фотографії членів підпілля, засуджених і страчених польськими військовими судами або вбитих військом. Тривають розшуки в архівах ІНП у Варшаві фотографій 4 тис. українців – в’язнів Явожна, які були зроблені у концтаборі.

Наступний етап – опрацювання комп’ютерної бази й інформатора-каталогу для колекції
документів ІНП. Вже на початку документаційних праць виявилося, що архіви ІНП у більшості не впорядковані, немає для них жодних показників, описів фондів. Частина архівів була захована у різних криївках, засекречених підземних бункерах, вилучена у вбитих зв’язкових, кур’єрів і в такому вигляді пролежала до сьогодні, чекаючи свого дослідника. Отже, треба їх спершу перечитати, аркуш за аркушем, описати зміст кожного тому документів. У 90% справ ми є першими, хто бачить і описує ці документи. Це неймовірно копітка праця. У ході пошуків в архівах ІНП усі нові дані заносяться у комп’ютерну базу, яка містить опис справи, її характеристику і перелік по аркушах найцінніших документів (їх назву, дату, автора, обсяг, стан збереження). На цій основі, після завершення праць над проектом, буде виданий друком інформатор-каталог про колекцію документів в архівах Інституту Національної Пам’яті з історії українців і українського підпілля у Польщі. Він стане основним і необхідним джерелом інформації для всіх дослідників післявоєнних українсько-польських відносин.

Копітким і з великими фінансовими затратами буде вибір і копіювання найцінніших документів і фотографій з архівів ІНП з метою їх опублікування у книжкових виданнях та підготовки експонатів на виставку в Музеї Акції “Вісла”, а також розповсюдження в інтернеті.

Останнім етапом проекту стане публікація найцінніших документів з фондів ІНП. У 2008 р. планується завершити праці над двома збірниками. Перший – “Akcja “Wisla”. Dokumenty polskie” – помістить кількасот, переважно не відомих досі документів Міністерства безпеки про депортацію 150 тис. українців у 1947 році з Лемківщини, Перемищини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя на понімецькі землі, приєднані до Польщі. Книга буде видана польською мовою. Другий збірник – “Депортація українців з Польщі в УРСР (1944-1946)” – про примусове, всупереч міжнародному договору, виселення польським військом півмільйона українців із Лемківщини, Перемищини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя.

У 2009-2010 pp. планується опрацювати “Akcja “Wisla” 1947. Dokumenty ukrainskie” – збірник, який покаже депортацію мирного населення під час Акції „Вісла” крізь призму документів українсь­кого підпілля (накази, звіти, інструкції, листування проводу ОУН і командування УПА), виявлених в архівах ІНП. Документи будуть надруковані українською мовою і в перекладі на польську.

„Українці у польському концентраційному таборі Явожно (1947-1949)” – на основі документів ІНП будуть опрацьовані біограми 4 тис. українців, серед яких фото понад 700 жінок і дітей, ув’язнених під час Акції „Вісла” у цьому колишньому гітлерівському таборі, а також прізвища замордованих.

“Українці засуджені, страчені й померлі у в’язницях Польщі (1944-1956)” – на основі слідчих протоколів органів безпеки і судових матеріалів, збережених майже повністю в архівах ІНП, будуть написані біографії кількох тисяч українців, засуджених до ув’язнення, смерті, страчених та померлих.

Після 2010 р. планується завершити працю над фундаментальною працею “Книга виселених українців”. Кожна місцевість, з якої виселено хоча б одну українську родину, матиме у цій “Книзі” свою власну сторінку, своє тривале місце в історії.

Л. П.: Проект грандіозний, і для втілення його в життя одній особі з цим впоратися важко. Хто Вам буде у цьому допомагати?

Є. М.: При фінансовій підтримці плануємо залучити чотирьох осіб, а також студентів і добровольців. Бо як не ми, то хто?

Л. П.: Чи зацікавлена українська сторона у здійсненні цього проекту?

Є. М.: Перш за все хочу зазначити, що з польської сторони, звичайно, фінансової допомоги немає, проте вони сприяють нашій праці, не створюють жодних перешкод щодо доступу, копіювання чи скенування документів. Ми зверталися до Посольства України у Варшаві, на жаль, допомоги не змогли отримати і навіть відчули байдуже ставлення до цієї історичної спадщини.

Користуючись нагодою, хо-чу скласти щиру подяку всім українським установам Канади і Америки, які сприяють нашій праці, а це Фундація “Павлокома”, Фундація ім. П. Яцика, Українська Кредитова Спілка, Кредитова Спілка “Будучність”, Леся Івaсиків з Торонто, транспортна компанія Caravan Logistics, Фундація “Спадщина” при Кредитовій Спілці з Чикаго. 

Л. П.: Я, у свою чергу, хочу побажати Вам здоров’я, сили і наснаги у здійсненні Ваших планів, щоб жодна сторінка з історії українського народу не була затерта, а закарбувалась у пам’яті майбутніх поколінь.

Є. М.: Щиро дякую.