Євген Колупаєв: “На трасі Ванкувера нам буде комфортно”

Олена Садовник

Ще до початку сезону етапу Кубка світу з біатлону у Ванкувері тренери надавали стратегічного значення: саме там менш ніж через рік стоятимуть на кону олімпійські нагороди.

Олімпійська траса у Вістлерському парку, що поблизу Ванкувера, сподобалася всім. Особливо вигідно вона контрастувала з біатлонною ареною корейського Пьончана, де за два тижні перед тим спортсмени вимучували нагороди Чемпіонату світу. На широчезній трасі (ширина – 6 м), позбавленій затяжних підйомів та спусків, крутих поворотів та інших тортур, змагатися буде нелегко: біатлоністи, які звикли посилено працювати на підйомах та “відпочивати” на спусках, скаржаться, що “місць для відпочинку” у Ванкувері немає... До особливостей такої траси наші спортсмени були не готові, вважає головний тренер української збірної з біатлону Євген Колупаєв. Хоча старти у Ванкувері стали для нас щасливими: сумчанка Віта Семеренко здобула свою першу “бронзу” в індивідуальних перегонах, і двічі українки ставали володарками “дерев’яних медалей” (так у світі спорту називають високе та образливе четверте місце) – у спринті та естафеті.

– Ванкуверська траса не надто складна – ми бачили і складніші, – зауважив Євген Колупаєв. – Але не тому вона здобула стільки схвальних відгуків. Організатори підготували її просто чудово – вже сьогодні на ній можна приймати Олімпійські ігри. Єдине, що 80% українських біатлоністів ще не готові максимально успішно працювати на рівнинних відрізках. Все тому, що інші траси, де ми зазвичай змагаємося на кубкових етапах та світових першостях, складаються з підйомів та спусків, які часто змінюють один одного. Наші біатлоністи добре виглядають навіть на найкрутіших підйомах, а от на рівнинах чи пласких, на 1-2 градуси, підйомах, як показав етап у Ванкувері, суттєво поступаються суперникам. Є над чим працювати.

– На рівнинах, мабуть, ком-
фортніше почуваються високі спортсмени...

– Не обов’язково. Гадаю, у Ванкувері високі біатлоністи майже не матимуть переваг, адже все залежить не від характеру траси, а від її розташування над рівнем моря. Вістлерська траса – на висоті 840-890 м. Тобто українцям там буде цілком комфортно.

– Чи важко було проходити акліматизацію?

– Зовсім ні. Загалом, до клімату та часового пояса країн, розташованих на захід від України, у бік Канади, адаптуватися набагато легше, ніж на схід. Усі наші спортсмени постійно повторювали, що в Канаді вони почуваються, наче вдома.

– А в цілому організатори вже готові до Ігор?

– Усе начебто готове. Залишилося дещо допрацювати – VIP-приміщення на стадіоні, олімпійське селище тощо... Я заїжджав подивитися на селище – воно розміщуватиметься за 17 км від місця змагань. Немає також трибун на стадіоні. Це було так незвично. Але їх обов’язково добудують – гадаю, за два тижні. Адже стадіон без трибун вже неможливо уявити.

Певні проблеми були з транспортом. Потрібно було годину, щоб у сніг та завірюху автобусом добратися від готелів до місця змагань. Для спортсменів організатори приготували три готелі, неподалік один від одного. І автобус, що відвозив усіх нас на стадіон, курсував двічі на день. Це було не надто зручно, оскільки весь час доводилося підлаштовуватися під його розклад: втомлені після змагань, ми мріяли лише про одне – якнайшвидше опинитися в номері готелю. Але змушені були до останнього “стирчати” на стадіоні. Це, мабуть, єдиний серйозний недолік Ванкувера. Від усього іншого ми були просто у захваті!

Єдине, що може попсувати біатлоністам нерви вже в олімпійському Ванкувері, – сильний поривчастий вітер, який зазвичай гуляє канадськими просторами о цій порі року. Без сумніву, він внесе свої корективи у розподілі місць на подіумі. Це лише додасть інтриги найцікавішим, мабуть, змаганням у програмі зимових Олімпійських ігор.

Для Віти Семеренко Вістлерська траса ще до Олімпіади стала щасливою.