Марія Охримович

(1922–2009)

У каталозі до виставки українських мистців модерністів в Українському Інституті Модерного Мистецтва в Чикаго Марія Охримович писала: “У мистецтві усіх часів найпростіші форми були наймогутнішим мистецьким висловом”. Тому не дивно, що вона захоплювалася модерним мистецтвом мінімалістичних форм у час його розвитку в Канаді, коли більшість людей його не розуміла і не сприймала. У тім вона була винятковою, особливо в українській громаді. Але винятковою можна її вважати також з інших поглядів.

Народилася бл. п. Марія Охримович 22 лютого 1922 року в селі Плазів біля Любачева в родині о. Ярослава Савчака і Олени Коленської і була старшою із двох доньок. Виростала в с. Пельня біля Сянока. Гімназію кінчала в Перемишлі, де рисунків її вчила відома мисткиня Олена Кульчицька, а ручні роботи вела її сестра Ольга. Матуру здавала в Кракові і виїхала на дальші студії до Відня.

Бл. п. Марія Охримович була надзвичайно скромною людиною, і тому багато людей, можливо, достатньо не оцінювали її  вклад у пропагування і розвиток мистецтва в загальному, але особливо українського, як також просування канадських мистців модерністів українського походження в Канаді та Америці.

Мистецтвом цікавилася від молодости і багато малювала, але в бурхливі роки Другої світової війни студіювала більш практичну міжнародну економіку. Здобула диплом в Експортівці (Hochschule fr Welthandel) у Відні, одружилася з Маркіяном Охримовичем і разом з чоловіком та маленькою донечкою Аріядною 1949 року емігрувала до Канади. Перші роки провела у Вінніпезі, де активно включилася у культурно-мистецьке життя української громади. На екслібрисі з 1954 року з Вінніпегу роботи Мирона Левицького зображена антична фігура Венери де Міло, а побіч квітучий кактус. Антична Венера – не тільки натяк на вроду Марії, але також на її заціка­влення образотворчим мистецтвом. 

Але в Канаді у 1950-их роках жити з мистецтва чи мистецтво-знавства не було реальністю, і щоб отримати працю, покійна пішла на студії бібліотекарства, які закінчила 1957 року в Університеті МекҐилл у Монреалі. Працювала в головній міській бібліотеці Торонто і рівночасно продовжувала студії з історії мистецтва, які завершила 1963 року маґістеркою в Торонтському Університеті. Зробити це 1963 року, маючи дитину і працю, напевно не було легко, але це дало їй можливість поєднати свою любов до мистецтва з працею у бібліотеці.

Від 1966 до 1987 року очолювала мистецький відділ системи бібліотек Скарборо. Про цей період вона писала: “Головним завданням і змістом цієї 20-річної праці була організація мистецьких виставок та імпрез для ознайомлення публіки із сучасними найновішими течіями в мистецькому світі. Тоді саме мала нагоду постiйно відвідувати усі найважливіші мистецькі галереї – так комерційні, як теж університетські, та інші мистецькі центри Торонто. Праця включала також щорічні поїздки до інших міст Канади та Нью-Йорку, який у тому часі став головним центром розвитку модерного мистецтва”.

Мґр. Марія Охримович використовувала свою позицію, щоб також пропагувати українське мистецтво серед канадського суспільства. Вона організувала виставки українських мистців у публічних бібліотеках Скарборо, де між іншим теж зорганізувала дві виставки українських екслібрисів. У 1987 році з нагоди святкування Тисячоліття Християнства в Україні влаштувала виставку “Icons from Eastern Europe: In Celebration of the Millennium of Christianity in the Ukraine” в Cedarbrae District Library (Markham Road), яка відбувалася від 19 грудня 1987 до 30 січня 1988 року. На виставці було 28 ікон, і переважали ікони українські з приватних колекцій. Про цю виставку писала мистецький критик  Кей Крицвайзер у деннику Globe & Mail.

У 1970-1972 рр. зорганізувала і вела Український Осередок Мистецтва (Arts Centre) у будинку Суспільної Служби Торонто на вулиці Блюр. Це було можливе завдяки субсидії, яку одержала від Канадського федерального уряду – Міністерства багатокуль­тур­ности. Як знаємо, такі субсидії отримати було не так легко, і треба було добре обґрунтувати подання до уряду, щоб переконати бюрократів надати фінансову допомогу.

Найважливішими завданнями Осередку було:

1. Створити форум для показу найновіших форм мистецтва у всіх ділянках образотворчого мистецтва.

2. Дати можливість молодшому поколінню мистців виставляти свої праці.

3. Зафіксувати виставки критичними оглядами не лише в українській, але теж в англомовній пресі тощо.

У додатку до виставок і як доповнення відбувався показ відповідних фільмів або доповіді. Іншими словами – ціла культурно-освітня програма, а це вимагало неймовірно багато труду та організаційного хисту.

Логом Осередку був малий чорний квадрат  la Малевича – славний супрематичний твір, відомий як “Чорний квадрат”. Цей малий чорний квадрат був вміщений у чотири квадратні рамки, які перекликаються з великими полотнами того часу американського абстракціоніста Йосифа Алберса. 

Однією з виставок 1972 року була виставка молодого торонтського мистця українського походження Фреда Тимошенка, про якого появилася стаття в англомовній пресі. Покійна також зорганізувала дві рідкісні та великі виставки українських екслібрисів у галереї Осередку Мистецтва. З рамени Осередку і використовуючи свої контакти в англомовному мистецькому світі, мґр. Охримович влаштовувала теж виставки по лінії “Art in Public Places”, як, приміром, виставка абстрактно-експресіоністичних творів Юрія Соловія з Америки в O’Keefe Centre, виставка модерністичних праць Аркадії Оленської-Петришин, також з Америки, у Scarborough College, виставка проектів відомого архітектора Радослава Жука в Sheraton Hotel, виставка з нагоди Світового З’їзду СКВУ, виставка кераміки Слави Ґеруляк у Scarborough City Hall та інші.

У 1972 році була куратором унікальної виставки “5 канадських модерністів”, першої виставки у нововідкритому мистецькому центрі –  Українському Інституті Модерного Мистецтва в Чикаго. Одинокої у світі установи, присвяченої модерному українському мистецтву. У виставці брали участь одні з найбільш авангардних мистців Канади українського походження, а саме: Ігор Дмитрук, Едвард Зеленак, Петро Колісник, Роналд Костенюк і Давид Самила. У каталозі виставки М. Охримович написала: “Метою Українського Інституту Модерного Мистецтва є дати можливість нашій спільноті стати віч-на-віч зі змінами, які проходять на мистецькому небосхилі, і тим зачерпнути сучасного духа. Факт спільної виставки може стати важливим творчим етапом для самих мистців, ревеляцією, що відкриє перед ними нові збагачуючі джерела натхнення, які неусвідомлено нуртують у їхній крові та їхній духовості непереможною стихією”.

У 1970-их роках Марія Охримович продовжувала співпрацювати з Українським Інститутом Модерного Мистецтва в Чикаго як куратор канадського мистецтва і для них зорганізувала ряд виставок та написала вступні статті для каталогів українських канадських мистців. Восени 1975 року в Інституті відбулася виставка абстрактних геометризо­ваних композицій – олій і графіки молодої мисткині Ірми Осадци з Торонто.

Всі ці виставки свідчать про віддану підтримку і заохоту, якою Марія Охримович наділяла молодих мистців. Особливо вони є наявним доказом захоплення модернізмом, зокрема безпредметним мистецтвом у всіх його видах.

Це тільки деякі штрихи до портрета бл. п. мґр. Марії Охримович, але з них зарисовується портрет творчої і відданої людини, знавця і любителя мистецтва.

Відійшла у вічність 5 січня 2009 року в Торонто після смертельного інсульту. Відійшла не тільки найдорожча мама, сестра, тета і приятелька, але також професійна бібліотекарка, мистецтвознавець, куратор численних виставок, автор статей про мистецтво і великий любитель та знавець мистецтва, зокрема українського абстракціонізму в діаспорі.

 Вічна Їй пам’ять!   

Д-р Дарія Даревич, історик мистецтва