Ґабріель Рой і Стівен Давидович: історія одного кохання

Доповідь д-ра Томаса Приймака, що відбулася 24 лютого цього року у приміщенні КУМФ, що на Блурі в Торонто, виявилася таки незвичайною. Справді, чи часто на засіданнях Наукового Товариства ім. Т. Шевченка доводиться почути захоплюючу історію кохання майбутньої видатної письменниці та загадкового секретного агента, переплетену з вражаючим вбивством визначної політичної постаті, і все це – на тлі передгрозової атмосфери Європи напередодні Другої світової війни? Сюжет, гідний радше голлівудського фільму, ніж академічної лекції. Однак, як переконалися численні слухачі доповіді д-ра Приймака, історія ця не є фікція, а результат багаторічного прискіпливого дослідження, в яку втягнені реальні учасники українського минулого. 

На глибший розсуд, беручи до уваги особистість дослідника, доповідь виявилася хоча й несподіваною для cлухачів, але радше типовою для д-ра Приймака. Справді, д-р Томас Приймак є одним із найцікавіших істориків у Канаді, що часто вражає своїми незвичайними знахідками та несподіваними гіпотезами. Він є автором трьох книг (найбільш відома з них – Maple Leaf and Trident – “Кленовий листок і Тризуб”), близько 80 наукових статей, а також перекладів та численних рецензій. Варто нагадати хоча б кілька назв його публікацій – наприклад, “Наполеон і Україна” (1997), “Польський Вершник” Рембранта в його східноєвропейському контексті” (2011), “Злегка розкосі очі? Українці, турки і татари” (2011), – щоб зрозуміти пошук істориком нетрадиційних тем.

На цей раз д-р Приймак виявив надзвичайно інтригуючу, більше того, драматичну історію, що поєднала одну з найпопулярніших канадських письменниць з українським націоналістичним рухом наприкінці 1930-х років. Ґабріель Рой – талановита франкомовна письменниця Канади – народилася і виростала в Манітобі, там вперше познайомилася з українськими емігрантами і, як і її батько, прихильно до них ставилася. Пізніше у своїх книжках вона згадувала про українців. Однак ближчі, набагато особистіші стосунки з канадськими українцями пов’язали Ґабріель не в Канаді, а у столиці Великобританії Лондоні, куди вона приїхала навчатися у 1937 році з намірами стати акторкою. В Лондоні тоді діяла група канадських українців, що гуртувалася навколо “Українського Пресового Бюро”, фінансованого Яковом Макогоном. Ґабріель Рой познайомилася з Володимиром Кисілевським, головою “Бюро”, музично обдарованими братами Тарасом і Богданом Губицькими, що навчалися в Королівській Академії, та подружжям Стівеном і Ольгою Павлюк, у яких Ґабріель навіть замешкала. Власне, через спільних знайомих, у салоні заможних англійських аристократів, навесні 1938 року вона і зустріла молодого канадця Стівена Давидовича, що восени 1937 року також нібито приїхав вчитися до Лондону на факультеті східноєвропейських досліджень. Так почалося бурхливе кохання з першого погляду, яке значно пізніше, вже на схилі життя описала Ґабрієль Рой у своїй автобіографічній книзі ‘La Dtresse et l’enchantement (“Зачарування і скорбота”). Молоді закохані стали нерозлучною парою – аж до кінця травня, коли, цілком несподівано, без жодного попередження, Стівен раптово зник. У розпачі Ґабріель пробувала розшукати Стівена. Однак чим більше вона про нього розпитувала, тим більше переконувалася, що насправді нічого про нього не знала... Нарешті через місяць Стівен повернувся. Зустрівшись із Ґабріель, він признався, що був секретним агентом ОУН, в обов’язки якого входило формування позитивної думки про боротьбу України за визволення від большевиків і постійне інформування голови ОУН Євгена Коновальця про політичні настрої серед впливових британських кіл. Не розповів він лише про причину його раптового зникнення. Як вважає д-р Приймак, нею було вбивство Коновальця у Роттердамі 23 травня 1938 року, куди й викликала терміново Давидовича Управа ОУН.

Після цього стосунки молодих людей не вдалося відновити: Ґабріель втратила довіру до Стівена. Крім того, тодішні надії Давидовича на гітлерівську Німеччину, що фальшиво обіцяла підтримати українську справу, також остаточно відштовхнули Рой від Стівена. Далі їхні шляхи розійшлися. Ґабріель повернулася до Канади, оселившись у Монреалі. 1945 року вийшла у світ її перша книга французькою мовою Bonheur d’occasion (“Бляшана флейта”), що принесла їй міжнародне визнання. Давидович залишився в Європі, продовжуючи націоналістичну роботу, спрямовану спочатку проти сталінського режиму, а з вибухом війни – і проти гітлерівської Німеччини. Потім вступив до канадської армії, у 1943 року повернувся до Канади.

У вже згаданій автобіографічній книзі, опублікованій у 1984 році вже по смерті письменниці, Ґабріель називає свого коханого лише по імені – Стівен, не подаючи його прізвища. Особу таємничого Стівена, так само як і всі подробиці, пов’язані з історією цього кохання, д-ру Приймакові пощастило встановити на основі ретельного вивчення архівних документів та численних інтерв’ю з людьми, що добре знали Рой і Давидовича. Історія, справді гідна стати сюжетом для захоплюючого роману та голлівудської кінострічки...

Дагмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ

PHOTO

Д-р Томас Приймак