До чого може допровадити “братня” любов!

Йосиф Сірка

Спочатку вимагали нового закону про мови, а коли його ухвалили, то апетит побільшав: почався тиск, щоб вступити до Митного союзу, але його більшість населення не хоче; потім прислали “братній” рахунок на 7 мільярдів доларів за газ, який не взяли; тепер прийшла черга на нашого Батька Тараса!

Недарма побутує прислів’я: “Господи, позбав мене від друзів (братніх), а з ворогами я вже сам впораюсь”. Отаке прохання появляється в думках, коли шовіністи починають мову про братній народ, спільні корені і т. д., а на думці мають інше. Зрештою, перше вбивство (згідно з Біблією) вчинив Каїн, який вбив брата Авеля.

Російський телеканал “Оренбург” 14.03.2013 р. у своїй програмі задокументував “справжню братську любов”, коли показав сюжет, в якому порівняв Тараса Шевченка з Гітлером. “Цікавий факт: за ненависть Тараса Шевченка до росіян фашисти дозволяли ставити його портрети поруч з портретом Гітлера і зберегли його пам’ятники”, – сказав ведучий програми.

Наступного дня увечері директор філії державного телеканалу “Оренбург”, регіональний представник федерального російського телеканалу РТР, пані Л. Мурашова вибачилася перед українською спільнотою і визнала, що “в сюжеті про Шевченка були некоректні вислови”. Вона сказала, що журналісти поважають творчість Т. Шевченка (хоч показали цілковито щось інше).

Хто мав змогу подивитись названий “сюжет” про Т. Шевченка та послухати деякі висловлювання у ньому, той зрозуміє, що йшлося не про “некоректні вислови”, а про навмисне приниження Великого Кобзаря.

У короткій стрічці було показано погруддя та портрет Кобзаря, а з лівого боку було видно портрет Гітлера – комбінація здібних камермена та режисера. Звідки взяте фото – невідомо, але дуже можливо, що походить з періоду окупації України німцями. І дуже можливо, що українці відзначали, як завжди, день народження Т. Шевченка.

Отже, “спритні” журналісти зманіпулювали інформацію, мовляв, “фашисти дозволяли ставити” портрет Кобзаря поряд з Гітлером! З точки зору етики це підло – комбінувати інформацію, яка має очорнити нашого генія!

Якщо навіть поблизу Шевченка був портет Гітлера, то не за “заслуги” Шевченка перед фашистами, але, може, тому, що німці, знаючи значення поета для українців, пробували поставити свого ідола (а хіба би міг хтось запротестувати?).

Я вперше почув теорію, що німці “толерували” Шевченка через його ненависть до росіян. Біда в тому, що за трактування його поезії взялися неуки, які слово “москалі” звели до слова росіяни, і цього їм вистачило, щоб з поета зробити ненависника. Справа в тому, що у Т. Шевченка мова йде про москалів, і він ніколи не писав, що вони росіяни.

У згаданому сюжеті йшлося не тільки про Т. Шевченка, але й про українську мову, що задокументувала пані Тетяна Жаплова. Вона цитує навіть Гоголя, який, мовляв, не сприймав Шевченка, а В. Бєлінський, за її словами, взагалі вважав, що це “другорядний” поет, який не пише мовою, а якоюсь сумішшю. Вона з такою завзятістю “передавала” думки російського критика про мову Шевченка, що можна було подумати, що вона рідна сестра Левченка та Колесніченка, відомих українофобів у ВР України.

Щоб госпожа Жаплова не говорила дурниць про Бєлінського, то я рекомендую їй прочитати його цілий текст. Відомо, що він не був прихильником українців і української мови, але ставив питання: Чи існує українська мова і чи “малоросси” мають писати українською? (Його міркування можна знайти: В. Г. Белинский. Собрание сочинений, т. 4. Рецензии и заметки. Москва, 1979, стр. 416-418.) Гадаю, що Т. Жаплова у своїх висловлюваннях сама зарахувалася до тих, яким кажуть: “Чув дзвін, та не знає, де він!”

Режисер антиукраїнської стрічки хотів одним помахом руки “вбити три мухи”. Він вирішив зробити з Т. Шевченка фашистського союзника, засумніватися в існуванні української мови, поставити під сумнів і націю, що дуже викликає підозри, що режисура мала показати вихід – “русский мир”.

Вибачення пані Мурашової свідчить про те, що ще не всі у “братій” Росії намагаються “обняти” Україну. Дехто таки розуміє, що 10 років заслання Тараса Шевченка були тим відрізком часу, в якому поет творив незабутні й геніальні твори.

Ненависть до Кобзаря, передана 8-хвилинною стрічкою в Оренбурзі, є свідченням того, що хворі на голову імперські сили сусідньої країни бояться слова Кобзаря навіть після його 199-го року народження.

Хіба це не доказ геніальності Т. Шевченка і вічної сили його слова?!