Історія України очима жінки

31 січня 2014 року в Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка в Торонто відбулася доповідь д-р Оксани Кісь на тему “Історія України крізь призму жіночого досвіду: особисті спогади жінок як джерело пізнання недавнього минулого”. Доповідь, як завжди, мала місце у приміщенні КУМФ, що на вулиці Блюр. Д-р Кісь є провідним співробітником Інституту народознавства Aкадемії Наук України, стипендіатом програми Фулбрайта та інших наукових міжнародних програм, автором численних наукових публікацій у ділянках ґендерних студій та усної історії, членом багатьох товариств і журналів, активним організатором конференцій та семінарів. Вона викладає у Львівському Університеті та Українському Католицькому Університеті, а також Колумбійському та Альбертському університетах.

На початку доповіді д-р Кісь зазначила, що ґендерні студії лише недавно розпочалися в Україні. Тим не менше, ґендерний підхід є надзвичайно важливий, оскільки жінки становлять половину населення країни і, як показують дослідження, мають своє, особливе бачення навколишніх подій, яке до недавнього часу цілком іґнорувалося. Найважливішим джерелом ґендерних студій є інтерв’ю, мемуари, щоденники, особисті архіви, на основі яких можна проаналізувати соціальний та історичний досвід, пам’ять і навіть мовлення, що істотно відрізняє жінок від чоловіків.

Д-р Кісь підкреслила, що жінки у ХХ столітті відігравали дуже важливу роль у суспільних подіях. У традиційній українській родині жінка займалася родиною, несла відповідальність за її виживання. Наприклад, під час колективізації та Голодомору власне жінки захоплювали державні будівлі з харчовими продуктами, щоб врятувати дітей від голодної смерті, – відомі так звані “бабські бунти”. Щоправда, влада ставилася до них несерйозно і карала чоловіків, а не жінок. Тому і в спогадах про Голодомор з усіх зібраних інтерв’ю 73% – це свідчення жінок. Інша важлива деталь – у цих спогадах центральне місце займає мати, в той час як фігура батька, який або загинув, або втік, рятуючись від арешту, перебуває на периферії. Дуже цінні матеріали – спогади з ГУЛАГу 1940-1950-х років. За статистичними даними, третину ув’язнених українців 1945 року становили жінки. Саме жінки у нестерпних умовах концтаборів вносили людяність у побут в’язнів, прикрашаючи камери, вишиваючи та гаптуючи, вирощуючи квіти, співаючи пісень, дотримуючись церковного календаря та відзначаючи релігійні свята.

Спогади жінок у порівнянні з чоловіками мають справді істотні відмінності. Якщо для пам’яті чоловіків характерні дотримання хронології, точності географічних описів, зацікавлення технологією, умовами праці тощо, то в жіночих спогадах не знайдемо точності часу та місця подій, натомість панує рефлексія, опис настроїв та поведінки людей, зосередження на родинах та їх емоційних взаєминах. Виявляється, жінки вміють краще слухати та фіксувати сказане і почуте, вдаючись до прямої мови та діалогу. Інакшими є і самі мова та мовлення жінок: вони часто вживають вишукану книжкову лексику, вдаються до гіпербол, їхнє мовлення має сильне емоційне забарвлення. Важливою рисою є також жертовність жінок: так, у спогадах про боротьбу УПА жінки-учасниці нерідко применшували власну роль, ніби забували про себе, розповідаючи про інших героїв.

Доповідь д-р Кісь виявила надзвичайно важливий і цікавий аспект нашої історії. Справді, великі історичні події в інтерпретації жінок перестають бути чимсь далеким і чужим – вони наближаються до нас, хвилюють безпосереднім емоційним досвідом їх живих очевидців. Безперечно, дослідження історії крізь призму жіночого сприйняття заслуговують на найпильнішу увагу науковців.

Даґмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ

PHOTO

Зліва направо: д-р Оксана Кісь і ведуча вечора проф. Марта Дичок