Найновіша історія України в моїх снах... віщих... майже... без закінчення...

Walter Cap

У біблійних часах важливі послання-повідомлення передавалися через тоді найнадійнішу пошту – “сонну”, тобто через сни. Тепер, відколи я маю е-пошту, ніби у конкуренції до неї, сняться мені, немов у біблійних часах, неординарні сни. Очевидно, у снах все можливе, як у Верховній Раді України, тож я не звертав ве­ли­кої уваги на те, що мені присниться. Бо ще пригадалася мені приповідка нашого давнього пароха о. Лушпинського: “Дурний спить, дурному ся дурне снить”.

Але коли я запримітив, що ці сни віщі... майже... “І звідки вони надходять?” – подумав я собі. Немов якась вища сила передає їх прямо з неньки-України! І вони почали снуватися вночі, як мухи серед літа, відколи Віктора Ющенка почала точити отруя. Тоді мені приснився перший сон, в якому було мрячне повідомлен­ня, що Ющенко вихрапається з цієї халепи й вийде переможцем у виборах на президента. І він вийшов!

Мої майже віщі сни продовжилися, коли Ющенко став Президентом. На жаль, одним містерійним недоліком – без закінчення.

Ось коли Президентів син, Андрій Вікторович Ющенко, майже “електронно” гуляв по Києві, як “е-пошта” в етері, найдорожчою в Україні машиною, на нього насунулися медії з усіх боків, як чорні буревійні хмари. “Медіїсти” називали Президента “Королем” (писали, з поваги чи іронії, з великої букви). Андрія представляли як злого пристрасного й багатого принца-гуляйполе.

Тоді приснився мені сон: Андрій, чемна дитина й добра, навіть улеслива. Він, як молода, цікава до всього людина, все хоче спробувати-випробувати, не міг втриматися від спокуси, як кожний земський грішник, а ще син Президента, водити найдорожчу люксусову машину. Машина не його! Незабаром набавиться і віддасть автомобіль його власникові. На жаль, у сні прізвище власника на ліцензійній плиті якось припорошилося, немов авто виїхало на степову закурену дорогу... І приснилося, що все закінчиться “хеппі-ендом” (Це слово подаю з вітчизняної рідної мови російського походження, а не первісного – англійського). І Андрій появиться у “фольксваґені”. На втіху батькові й на сум репортерам.

– Щось таке? – подумав я собі, пробудившися і повернувшися, мов з тамтого світу.

А в наступний четвер прочитав у найдостовірнішому з достовірних часопи­сів “Міст”, який не тільки подає минулотижневі новини, але й майбутні, якби редакторам теж насувалися віщі сни. “Міст” написав, що Петро Порошенко, другий по важ­ли­вості після Президента визначний політик-олігарх (тобто багатій з державного скарбу), найважливі­ше – кум Ющенків, самозрозуміло, що, як кажеться, усе повкладалося “на свої місця”, і стало ясно, як на автостраді в сонячний день, навіть мені. Очевидно, у сні запорошене прізвище виявилося Поро­шен­ком, котрий дійсно “позичив” Андрієві побавитися його найдорогоціннішим автомобі­лем. І мій сон  закваліфікувався як “віщий”.

Бодай частково... без закінчення... Бо досі не відомо, чи Андрій Вікторович водить “фольксваґен”.

Коли при першій нагоді я все це розповів моєму приятелеві, тому від політики, він розреготався так голосно, що у моєму вусі “підслуховий апарат” почав дзвонити, як колись у селі дзвонили на вогонь. Як втихомирився, сказав:

– Заспокійся, не переживай! У країні Україна відбувалося, і відбувається, і відбуватиметься щось таке, що нікому не присниться! Навіть у віщих снах...