Нація зробила свій
вибір. Це, очевидно, головний політичний підсумок цього року. При цьому не
мають рації ті, хто стверджує, що цьогорічна виборча кампанія – перша, коли
український народ мав змогу вільно і
відкрито задекларувати свою волю. Попередні результати виборів свідчать, що
цього разу вибір українського народу мало чим відрізняється від результатів так
званого третього туру президентської кампанії, коли більшість українців
проголосувала за Президента Віктора Ющенка. Лише одна суттєва деталь: цього
разу “помаранчеві” голоси розділилися між блоком “Наша Україна”, БЮТ, блоком
Костенка-Плюща та блоком ПРП-ПОРА. Це дало можливість Партії регіонів зайняти
перше місце й створити ілюзію “реваншу”. Насправді “реваншу” не відбулося. Що
більше, попередній результат Партії регіонів набагато скромніший, аніж “друге
місце” Януковича під час виборів глави держави.
Усе це спонукає до найголовнішого висновку: український народ, як і на
попередніх виборах, склав гідний іспит на політичну зрілість: незважаючи на
розколи і зради, які переслідували табір “помаранчевих” сил, більшість українців ще раз підтвердила свою
готовність втілювати у життя ідеали Майдану.
Правда, на цьому тлі невпевнено виглядають “помаранчеві” політики.
Сьогодні вони сповна розплачуються за власну амбіційність, короткозорість й
політичне дилетантство. Передусім це стосується пропрезидентського блоку “Наша
Україна”, який за усіма екзит-полами претендує лише на “бронзу”. А це єдиний
блок, що йшов на вибори під прапором Президента Ющенка. У якого “Сірка”
позичатимуть очі Роман Безсмертний, Роман Зварич, Микола Катеринчук, інші
активісти й ідеологи НСНУ, коли зустрічатимуться із Віктором Ющенком?
Думаю, що рано святкує перемогу БЮТ. Друге місце – це не те, чого
прагнула Юлія Тимошенко, яка напередодні виборів не приховувала наміру стати
абсолютним переможцем цьогорічних перегонів. Треба відверто сказати:
всенародних вибoрів прем’єр-міністра України, як про це мріяла лідер БЮТ, не
відбулося. У майбутньому парламенті кандидатура Юлії Тимошенко буде не єдиною,
коли йдеться про обрання керівника уряду.
З небес на землю змушений буде опуститися Олександр Мороз та СПУ.
Тактика “і нашим і вашим”, яку останнім часом сповідують соціалісти, схоже, не
має масової підтримки у суспільстві. Про це свідчить не лише результат СПУ, а й
висліди виборів для Блоку Володимира Литвина, який так і не знайшов
“порозуміння” з українським виборцем.
Якщо дані екзит-полів правильні, то інші “помаранчеві” сили ще довго
будуть зализувати рани. Юрій Костенко, Іван Плющ, Іван Заєць, Іван Драч, Павло
Мовчан, Степан Хмара – це далеко не повний перелік тепер уже колишніх народних
депутатів, членів УНП та блоку Костенка-Плюща, які наївно сподівалися, що без
Ющенка вони зможуть здобути перемогу на парламентських виборах.
Здається, зазнав поразки блок ПРП-ПОРА. Не допоміг навіть відомий
боксер Віталій Кличко, який так і не
став локомотивом для цієї, ще однієї “помаранчевої команди”. Віктор Пинзеник,
Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Владислав Каськів, Михайло Косів, чимало
інших народних депутатів і високопосадовців упродовж п’яти наступних років,
схоже, матимуть вдосталь часу, щоб поміркувати над особливостями національної
політики.
Про решту “помаранчевих”, якщо такі й були, немає сенсу навіть
згадувати. Їх доля уже нікого не цікавить.
Зализують рани не лише “помаранчеві”. Схоже, що приступить до написання
мемуарів перший президент України та лідер блоку “Не так!” Леонід Кравчук. У
цій справі йому, ймовірно, допомагатимуть Віктор Медведчук, Нестор Шуфрич,
Богдан Гавриш, інші симпатики об’єднаних соціал-демократів, ЄЕП та російської
мови. Винятком буде Олег Блохін, який більше не обтяжуватиме себе
парламентською діяльністю, а зосередиться на тренуванні збірної України з
футболу, що покращить шанси нашої команди на чемпіонаті світу.
Натомість у майбутньому складі Верховної Ради може бути сформована
фракція Наталії Вітренко, якій усе ж вдалося “надкусити” електоральний пиріг
Партії регіонів. Навряд чи “Народна опозиція” стане впливовою політичною силою
у парламенті. Скоріше – вона буде своєрідною “раковою пухлиною”, яку рано чи
пізно доведеться вилучати із тіла нації.
Цьогорічні вибори вкотре підтвердили тенденцію занепаду в Україні
ортодоксальної комуністичної ідеології. З року в рік все більше і більше
українців відмовляються голосувати за Комуністичну партію. Не за горами той
час, коли в домовину КПУ буде загнано останнього цвяха.
На цю пору єдиним
номінальним переможцем виборів є Партія регіонів. Це незаперечний факт, який
спонукає до кількох висновків. Насамперед треба констатувати, що відносний
успіх синьо-білих, як це не парадоксально, не є результатом їх потужної
виборчої кампанії, спрямованої на дискредитацію нинішньої влади. За “регіони”,
в основному, голосували ті, хто і на минулих виборах підтримав Віктора
Януковича. Це означає, що нинішній владі поки що не вдається знайти “ключ” до
сходу і півдня України, а відтак значна територія нашої держави перебуває не
просто під впливом опозиційної партії, а передусім соціальної і політичної
демагогії, що круто замішана на русофільстві й подекуди українофобії. А тому
головним завданням уряду, що може бути створений на основі помаранчевої
парламентської коаліції, має стати реалізація такої державної політики, яка в
короткому часі нівелює існуючі протиріччя між різним регіонами України. І
навпаки, якщо не буде зроблено належних висновків і з цьогорічної виборчої
кампанії, “феномен” Партії регіонів може перетворитися у серйозну політичну
проблему для України, яка так і не зможе реалізувати свій демократичний
потенціал та європейські й євроатлантичні устремління.
Що для цього треба
зробити? Спочатку, принаймні, більше ніколи не наступати на граблі.