АРХІВ  Документи СБУ спростовують звинувачення проти батальйону “Нахтігаль”

6 лютого ц. р. під час проведення громадських слухань у Службі безпеки України були представлені документи, що спростовують обвинувачення проти батальйону “Нахтігаль” у масовій ліквідації євреїв у Львові на початку липня 1941 року. Ці слухання є спільним проектом Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті.

Представники Галузевого державного архіву СБУ продемонстрували нещодавно розсекречені унікальні документи, які дають об’єктивне підґрунтя для руйнування міфів, котрі протягом десятиліть панували в історичній науці та публіцистиці щодо начебто причетности “Нахтігалю” до насильницьких акцій проти цивільного населення Львова у липні 1941 року.

Відтепер дослідники можуть послуговуватись документами, які підтверджують, що керівництво ОУН(б) відмовилося брати участь в акціях проти євреїв у липні 1941 року у Львові.

Зокрема, було знайдено документ під назвою “До початку книги фактів”, в якому підпільники ОУН фіксували події з червня по вересень 1941 р. і який свідчить про категоричну незгоду керівників ОУН з пропозицією гестапо щодо організації єврейських погромів. Документ дивом зберігся у підбірці архівних матеріалів ОУН(б), які були вилучені співробітниками органів держбезпеки УРСР у вбитих та заарештованих підпільників.

У документі вказано наступне (стиль та правопис збережено): “4-7 липня 1941 р. представники прибувших до Львова у великому числі відділів гестапо звернулись різними дорогами до українських кругів, щоб українці урядили тридневний погром жидів. “Замість уряджувати маніфестаційні похорони політв’язнів помордованих більшовиками, говорили вони, краще зробити велику відплатну акцію на жидах”. Німецькі поліційні, ані військові власті не будуть цьому перешкоджати.

Керівні чинники ОУН, довідавшись про те, подали до відома членам, що це є німецька провокація, щоби скомпрометувати українців погромами, щоби дати претекст німецькій поліції до вмішування і “дроблення порядку”, і найважніше, - щоби відтягнути увагу й енергію українського загалу від політичних проблем боротьби за державну самостійність на слизьку дорогу анархії, злочинів і грабіжництва.

Вже Другий Великий Збір ОУН висказався рішуче проти яких-небудь жидівських погромів, засуджуючи такі тенденції як намагання окупантів відвертати увагу народніх мас від керівних проблем визвольної боротьби. Тепер, в перших днях німецької окупації, зреалізовано ці постанови в практиці, забороняючи участи в погромах жидів і протиділаючи німецьким провокаціям. Тільки завдяки рішучій постанові кадрів ОУН не дійшло в перших днях по уступленню большевиків до масового вирізання жидів у Львові та в інших українських містах, мимо величезної хвилі обурення, яке викликало би мордування більшовиками 80 тисяч українських політичних в’язнів і мимо численних провокацій німецького гештапа, щоб кинути українців до вирізання жидів”.

Таким чином, документи ГДА СБУ підтверджують те, що учасники ОУН намагалися уникнути участи в акціях проти єврейського населення у Львові, і ніяких офіційних розпоряджень щодо його винищення чи проведення погромів – не було.

Водночас в одній з архівних справ за 1959 рік знайдено кілька документів, де показується механізм створення міфу про участь вояків “Нахтігалю” в антиєврейських акціях.

Твердження про участь бійців “Нахтігалю” у винищенні мирного населення у Львові були поширені лише у 1959 р., коли уряди СРСР та НДР намагалися скомпрометувати одного з керівників батальйону “Нахтігаль” Теодора Оберлендера, який у той час займав посаду міністра у Федеративній Республіці Німеччині.

Друге управління КДБ УРСР отримало вказівку з Москви від заступника начальника Другого управління КДБ СРСР Щербака щодо збору матеріалів про участь Теодора Оберлендера та батальйону “Нахтігаль” в організації масового знищення єврейського населення у Львові в липні 1941 р. Як зазначається у документі, вказівка була зумовлена тим, що Оберлендер звинувачувався у злочинах “нашими німецькими друзями” (очевидно, мова йде про східнонімецьку Штазі).

Перші результати інтенсивного пошуку “свідків”, який зачепив Львівську, Тернопільську та Хмельницьку області, де мали б пам’ятати про “злочини” “Нахтігалю”, не дали бажаних для радянського керівництва результатів.

У довідці з Хмельницької области від 16 жовтня 1959 року читаємо: “Встановлено, що в першій половині липня 1941 року із Західної України через Сатанів по шосейній дорозі до Хмельницька рухався на велосипедах та автомобілях озброєний загін українських націоналістів у німецькій формі. Загін в Сатанові не затримувався. Розстрілів ним радянського партійного активу та їх сімей не встановлено”.

Незабаром надійшла інформація із Тернопільського КДБ, в якій йдеться про те, що створеною ще в 1945 році Надзвичайною державною комісією виявлено ряд фактів про звірства німців на території области. Зокрема, детально розповідається про табір для військовополонених та вчинені у ньому злочини. “Ніяких інших офіційних документів, що підтверджували б звірства німецьких окупантів в Тернопільському таборі радянських військовополонених, не знайдено, – читаємо в документі, – в актах Надзвичайної державної комісії, що констатували злочини німців на території Тернополя і Тернопільської области, батальйон “Нахтігаль” і, зокрема, Оберлендер не згадуються”.

Очевидно, такі відповіді не могли задовольнити керівництво КДБ, яке після цього дало чітку вказівку, яка збереглася в архіві СБУ: “Встановлених свідків злочинів “Нахтігалю” слід підготувати для допиту працівниками прокуратури, про що будуть дані вказівки прокуратурою СРСР. При підготовці до допитів свідків слід використовувати опубліковані статті про злочини “Нахтігалю”.

Як свідчать документи, за “відмінно” виконану роботу ряд співробітників КДБ було відзначено нагрудними знаками “Почесний співробітник органів держбезпеки”, цінними подарунками та відзначенням за наказом КДБ УРСР.

Зібрані сфальсифіковані “свідчення” були передані до Верховного суду НДР, який 29 квітня 1960 року заочно визнав Оберлендера винним і присудив йому довічне ув’язнення. Наступним етапом мало бути проведення процесу у ФРН. Збором доказів у Західній Німеччині зайнялась Асоціація жертв нацизму. Зібрані нею матеріали були відправлені до штабу Асоціації в місто Людвігсбург. У звинуваченні стверджувалося, що батальйон “Нахтігаль” нищив євреїв і поляків у Львові, Золочеві, Сатанові, Юзвині, Міхалполю, а в ніч з 3 на 4 липня українські легіонери нібито розстріляли сотні польських інтелектуалів.

Західнонімецький суд провів детальне розслідування і в жодному випадку не знайшов достатніх доказів для підтвердження злочинів, що приписувалися “Нахтігалю”. Слідчими було встановлено, що “більшість членів “Нахтігалю”, хоча й знали про жахливі вбивства, проведені енкаведистами, а серед замордованих були і члени родин деяких солдатів, як правило, дотримувалися взірцевої дисципліни”. На суді працювала спеціальна слідча комісія, яка заслухала 232 свідки і визнала, що закиди проти формування “Нахтігаль” й офіцера Оберлендера цілковито позбавлені підстав. Хоча німецькі слідчі не виключали, що “члени українського батальйону “Нахтігаль”, прізвищ яких не встановлено, на власний розсуд могли брати участь у вбивствах та погромах, без відома і всупереч виразним заборонам командирів батальйону”.

26 вересня 1960 року Земельний суд Бонна закрив справу, визнавши недостатніми надані докази.

Отже, звинувачення проти “Нахтігалю” є показовим зразком переписування історії, спотворення історичних фактів для їх використання у політичній грі.