Доля кримських татар: від Другої світової війни до сьогодні

Публічні виступи відомого канадського історика професора Торонтського Університету Павла-Роберта Маґочія завжди викликають величезний інтерес фахівців і широкого загалу зацікавлених слухачів. Професор Маґочій є автором фундаментального дослідження “Україна. Історія її земель та народів”, друге, доповнене видання якого нещодавно з’явилося англійською мовою і в українському перекладі. Його наукові інтереси, що знайшли відображення у величезній кількості – близько 800! – розвідок, поряд із загальною історією України, охоплюють історію Галичини, питання національностей та національних меншин як в Європі, так і Північній Америці, проблему русинства та історичну картографію, – його блискучі історичні атласи стали необхідним знаряддям кожного україніста. 25 січня на засіданні НТШ ім. Шевченка в Торонто, що за традицією відбулося у приміщенні КУМФу на Блурі, професор Маґочій вибрав темою своєю доповіді долю кримських татар. Як він повідомив присутніх, він готує книгу на замовлення кримсько-татарської спільноти та особисто Мустафи Джемілєва, що має на меті представити для світу драматичну історію цього народу від кінця Другої світової війни дотепер.

Отже, розпочав свою оповідь д-р Маґочій: історія починається 12 травня 1944 року, коли радянські війська взяли Севастополь і визволили від німців Крим. Для Сталіна всі місцеві кримські татари вважалися зрадниками, німецькими колаборантами. І вже 18 травня за наказом Сталіна почалася масова депортація кримських татар з Криму. Дозволивши родинам лише одну годину для збору, НКВС під дулом рушниці заганяла тисячі людей у товарні вагони, давши в дорогу лише мінімум їжі та питної води. Із 183 тисяч депортованого населення 151 тисячу вивезли в Узбекистан, а решту – в Удмуртську та Марійську автономні республіки. Сотні людей померло ще в дорозі, тисячі – одразу ж після прибуття на місце призначення. Табори, де опинилися депортовані, були обнесені колючим дротом. Людей селили у хлівах, або вони самі собі викопували землянки. Нестерпна спека, брак їжі, а особливо питної води викликали епідемії, від яких помирали тисячі. І все ж люди навіть у таких умовах навчилися виживати, а згодом – і досить успішно господарювати. Тим часом у Радянському Союзі намагалися стерти пам’ять про нещасний депортований народ. Навіть назва – ‘кримські татари’ – була заборонена, замість неї в енциклопедіях фігурували просто ‘татари’. Після смерті Сталіна юридичний статус кримських татар трохи покращився, але дискримінація залишилася: наприклад, хоча вони могли вже вільніше пересуватися по республіці, їм заборонялося селитися на багатших зрошувальних узбецьких землях.

Починаючи від 1957 року, кримські татари почали відкрито протестувати та боротися за повернення у Крим. Протести викликали реакцію влади – арешти активістів, але це ще більше посилило боротьбу. Політичний клімат змінився нарешті з приходом до влади Горбачова. Наприкінці 1980-х було створено комісію для розгляду справи кримських татар, а на початку 1990-х вони почали повертатися у Крим.

Як складається доля кримських татар сьогодні, в умовах незалежної України? Виявляється, досить непросто. З одного боку, бачимо вражаючий приріст населення – від 44 тисяч у 1989 році до 248 тисяч у 2001 році (12% від усього населення Криму) та відновлення багатьох релігійних, історичних та культурних пам’яток. З іншого – не вщухає боротьба між кримськими татарами та місцевими проросійськими владами, які і татар, і українців вважають лише зайдами на ‘ісконно русскую’ кримську землю. Вищий політичний орган кримських татар Milli Meclis (Національні Збори), очолюваний Мустафою Джемілєвим, шукає і знаходить підтримку не в Києві, що не спроможний реальними засобами допомогти кримським татарам, а за кордоном, особливо в Туреччині, уряд якої щедро фінансує будову мечетей і шкіл та відновлення цінних архітектурних пам’яток.

Доповідь професора Маґочія викликала зливу запитань. На одне з них – Кому все ж таки належить кримська земля? – проф. Маґочій переконано відповів, що земля є спільною вотчиною всіх народів, що жили і живуть на цій землі, незалежно від їх чисельності чи історичних “прав” на цю землю. Інше питання – про статус українців у Криму – викликало невеселі роздуми про непевне майбутнє автономного Криму в межах Української держави. Проф. Маґочій навів думку одного з провідних істориків України, що “Крим – це наше Косово”. Чи справді політична боротьба в Криму і навколо Криму може вилитися у криваву війну? Будемо сподіватися, що мирне співжиття народів все-таки переможе.

Дагмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ

PHOTO

Професор Павло-Роберт Маґочій під час доповіді