Мистецтво, присвячене пісні

Павло Лопата

Хоч кругла дата його смерті позаду кілька місяців, слід згадати, яким палким цінителем і шанувальником української народної пісні був свого часу Амвросій Андрійович Ждаха (1855–1927). Відомий в історії українського мистецтва як графік, ілюстратор книжок, переважно з історії України, та майстер акварельних мініатюр і рисунків. Був він і знавцем та активним пропагандистом українського народного мистецтва. А це тому, що довгі роки самотужки вивчав і досліджував побутові обряди селян та їхню культуру на Херсонщині. У цій колишній губернії, зокрема в її селах і містах, змальовував багату кількість різноманітних орнаментів. До сьогодні збереглось близько 170 його малюнків писанок, професійно виконаних малярем у 1894–1896 роках у селі Біляївці Одеської области, як також на Київщині, Чернігівщині та Волині.

Під час двох попередніх років А. Ждаха створив серію малюнків, присвячених українським народним пісням. Цікаві вони тим, що художник дуже вдало поєднав малюнок з нотами та початковими словами окремої пісні. До цих композицій іноді додавав чудові зразки українських народних взорів. На новорічне свято 1911 року в Києві, через Видавництво “Час”, вони появилися у продажу у виді кольорових поштових листівок. Більш ніж шістнадцять років царський уряд забороняв їх друкувати як прояв української культури. Назви поодиноких пісень майстер запозичив із перших чотирьох “Збірників українських пісень”, упорядкованих Миколою Лисенком, що появилися у 1868–1887 роках. До першої серії карток, які ілюстрував А. Ждаха, увійшли тексти десяти популярних пісень: “Ой, не гаразд, запорожці”, “Ой, у полі та й у Баришполі”, “У діброві чорна галка”, “Засвистали козаченьки”, “Стогне вітер вільний в полі”, “Гей, не дивуйте, добрії люди”, “Ой, не світи, місяченьку”, “Ой, запив козак, запив”, “За Сибіром сонце сходить” та “Ой, не знав козак”. Другу серію – наступних дванадцять поштівок – надруковано наприкінці травня 1912 року. До неї слід зачислити: “Три сестриці”, “Ой, на горі вогонь горить”, “Чорнобривець”, “Ой, на горі та женці жнуть”, “Ой, у полі могила”, “Стоїть явір над водою”, “Пасітеся, сірі воли”, “Добривечір тобі”, “Ой, біда, біда чайці-небозі” і “Козак”. Після появи оцих 22 карток підготував художник до друку ще більше малюнків до пісень і балад, зокрема: “Максим-козак-Залізняк”, “Ой, п’є Байда”, “Ой, пущу я кониченька в саду”, “Ой, ти, місяцю-зоре”, “Розвивайся ти, дубочку” та інші, але, на жаль, Перша світова війна перешкодила йому в реалізації задуманих планів.

На малюнку “Три сестриці-жалібниці у поход брата виряджали...” зображені козак з конем і три дівчини. Перша з них, найстарша, праворуч, заплакана, руками і головою оперлась на коня. До другої, наймолодшої, повернений високого росту брат-козак, а третя сестра, позаду, у правій руці тримає зброю, готову передати йому. Ззаду них видно гілля дубового дерева, хату і сад, а спереду – домашню собаку. На верхній частині картки – три рядки музичних нот.

Пісня ця є свідком подій історичного минулого з козацьких часів. На противагу вищенаведеній ілюстрації, наприклад, на листівці “Ой, біда, біда чайці-небозі...” намальовано стоячого на горбочку із піднятою булавою у правій руці Богдана Хмельницького. Перед ним мати, впавши на коліна, тулить до себе маленького хлопчика. Ноти до цієї мелодії намальовано на нижньому полі картки. Як у багатьох козацьких піснях, так і в цій яскраво виявляються патріотичні почуття народу. Їх герой усвідомлює, що він оборонець рідної землі та рідної України. Ждаха добре відчував вимушений від’їзд із сім’ї молодого хлопця, котрий втікав перед польсько-шляхтицьким гнітом, а також високо цінив мужність гетьмана Богдана, якого, такого славного, зобразив у ролі захисника Української держави та страдниці-матері. Дуже важливу роль у житті козака відіграє образ коня – вірного йому товариша. Тому, що ніколи не покидає козака, навіть вбитого, кінь на малюнках маляра часто повторюється. Таке змалювання посилює емоційність твору та розкриває глибину горя козака, як рівно ж і тісний зв’язок з конем. У цих акварельних малюнках маляреві вдалося передати козацьку славу, дух української народної пісні, її глибокий ліризм і національну своєрідність, що живиться соками чорнозему, подихом історії та життям українського народу.
Використана література:

1. “Україна у старій листівці”, Київ, 2000.
      2. “Історія українського мистецтва”, Київ, 1970, том 4, книга друга.