“Нищівна поразка”. На
жаль, здебільшого саме так оцінюють результати, що їх отримали на цих виборах
представники українських націонал-демократичних і націона-лістичних партій та
блоків. І це не перебільшення, бо жодна “проукраїнська” сила цього разу не
потрапила до парламенту. А на таку роль претендували: Український Народний Блок
Костенка-Плюща, основу якого склала Українська народна партія; Всеукраїнське
об’єднання “Свобода”, що його очолює Олег Тягнибок, Українська Національна
Асамблея на чолі з сином головнокомандуючого УПА Юрієм Шухевичем; Народний рух
України за єдність (Богдан Бойко), Українська консервативна партія (Георгій
Щокін).
Особливо драматично виглядає поразка Блоку Костенка-Плюща. Голова УНП
Юрій Костенко упродовж усієї виборчої кампанії, наче заклинання, повторював, що
політична сила, яку він веде до парламенту, неодмінно отримає 10% голосів
виборців. На перший погляд, було чимало підстав для такого оптимізму: розвинена
організаційна структура УНП, належне фінансування, більш-менш виразна
ідеологія. Уже перед самим голосуванням Президент України Віктор Ющенко
несподівано заявив, що хотів би бачити у парламенті таких досвідчених
політиків, як Юрій Костенко та Іван Плющ. Не допомогло. Блок, який небезпідставно
вважав себе “українським плечем” Президента Ющенка, не спромігся отримати
навіть 2% голосів. Це дало підстави Ю. Костенку заявити про поразку блоку
Костенка-Плюща як “велику трагедію українського суспільства”.
Боляче сприймається неуспіх
Всеукраїнського об’єднання “Сво-бода”. Це був чи не єдиний “ідеологічний”
виборчий проект, який акцентував увагу на традиційних українських цінностях.
“Програма захисту українців”, що її у різних куточках України презентував Олег
Тягнибок, без сумніву, була адекватною відповіддю на масове засилля хохляцтва,
українофобії та русофільства, що їх інтенсивно культивувала Партія регіонів та
інші проросійські сили. А тому сто тисяч українців, які віддали свої голоси за
“Свободу”, це, з одного боку, крапля в електоральному морі, а другого –
надійний бойовий резерв нації, що прагне стати господарем своєї землі.
Інші “праві” сили нічим особливим не відзначилися. А їх менш ніж
“скромний результат” лише ілюструє глибину провалля, в яке вони на цих виборах
потрапили.
Що маємо у результаті? У нинішньому парламенті не буде організованої
політичної сили, тобто фракції, що відстоюватиме традиційні українські
цінності: українську мову, звичаї, культуру, необхідність державного визнання
ОУН і УПА тощо. Очевидно, що за таких обставин і в українському уряді не буде
кому серйозно й твердо відстоювати все “українське”.
Гіркота поразки посилюється ще й тим, що, незважаючи на суттєве
погіршення своїх результатів, у парламенті усе ж буде фракція комуністів,
найпослідовніших опонентів українських націонал-демократів.
Правда, це не означає,
що цього разу у Верховній Раді зовсім не буде “депутатів-націоналістів”. Якщо
попередні результати співпадуть з офіційними, то є підстави сподіватися на
13-15 “багнетів”, тобто депутатів від НРУ, КУНу та УРП “Собор”, партій, що
увійшли у блок “Наша Україна”. Проте це лише близько 3% від усього складу ВРУ.
Ось так виглядає “гірка правда”.
Зважаючи на результати
виборів, чимало політологів та журналістів уже поставили “хрест” на українських
“правих”. Думаю, що вони поквапилися.
Нинішню поразку націонал-демократів та націоналістів, які самостійно
вирішили взяти участь у виборчій кампанії, можна назвати тактичною, але ніяк не
стратегічною, адже сумарна кількість голосів, відданих за партії і блоки
правого спрямування, які йшли самостійно та у складі “НУ”, перевищує прохідний
3% поріг.
Це передусім свідчить про
надійну соціальну базу “правих” сил. Зокрема, виявилося, що на цих виборах
національно орієнтований виборець голосував не лише за “Нашу Україну” і БЮТ, лідери
яких на тлі проросійського Віктора Януковича виглядали “справжніми
українцями”. Він також був готовий
підтримати “правицю”, але його голоси розпорошилися між ймовірними її
складовими. Іншими словами, і на цих виборах націонал-демократи та націоналісти
наступили на старі граблі: нездатність об’єднатися у єдиний фронт.
Очевидним є і те, що електоральна база “правих” значно розшириться у
майбутньому, коли стане зрозумілим, що ані “Наша Україна”, ані БЮТ не
віддзеркалюють ідеологічних симпатій більшости мешканців Західної України, які
традиційно голосують за націонал-демократів і націоналістів. Про “порох у порохівниці” свідчать результати виборів
органів місцевого самоврядування та міських голів. У більшості областей
Західної України Блок Костенка-Плюща буде гідно представлений в обласних та
міських радах. На виборах міського голови Івано-Франківська переконливу
перемогу отримав член УНП Віктор Анушкевичус. У Дрогобичі Львівської области –
український націоналіст Микола Гук. Вперше у своїй історії партія “Свобода”
буде мати сотні своїх представників в органах місцевого самоврядування.
Зрозуміло, що непогані перспективи та локальні успіхи не можуть
виправдати поразку національно орієнтованих партій на виборах до Верховної
Ради. Але водночас саме поразка ставить перед ними завдання, які відтепер
доведеться розв’язувати за межами парламенту. Сьогодні Юрій Костенко заявляє,
що готовий до нових випробувань. Зокрема, лідер УНП вважає, що його „партія
буде жити, партія буде працювати і продовжувати відстоювати власні ідеї, але
вже не в парламентський спосіб, а на вулиці, так, як починали у 1988 році,
створюючи Народний рух України за перебудову”. Немає розпачі у словах Олега
Тягнибока, який стверджує, що “боротьба
українців за право керувати своєю країною і бути реальними господарями своєї
землі не закінчилася, а щойно розпочинається і набирає сили”.
У будь-якому випадку на цих виборах українські патріотичні партії
отримали серйозний урок, з якого треба зробити належні висновки. А це, як
показує дійсність, їм не завжди вдається зробити правильно і вчасно. Цього разу
права на помилку вже немає.