Година з Шевченком

Благословенна хай буде година
І тая хата, і село,
Що Україні принесло
Найбільшого з великих сина!
Благословенна!                                  Б. Лепкий

 Так, ми, українці, є благословенні тим, що маємо нашого Великого Кобзаря. Його ім’я відоме всій планеті. У найвіддаленіших її куточках він є символом України. Для кожного національно свідомого українця це ім’я, без перебільшення, є священне. Воно здатне об’єднува-ти нас, робити нас великою нацією і возвеличувати нас серед інших народів світу.

Під час Шевченківських днів високочола постать Кобзаря розправляє плечі і постає на повний зріст. У ці березневі дні його поезія лунає стоголосою піснею по всьому світу.

5 квітня членки Відділу Організації Українок Канади ім. О. Басараб Торонто-Захід зібралися, щоб вшанувати пам’ять Шевченка. Усе навколо створювало небуденну врочистість і святковість: це і вишиті сорочки на присутніх, і невеличка виставка творів Шевченка та книжок про нього і його творчість, портрет, оздоблений вишитим рушником, запалена свічка, квіти.

Ведуча вечора В. Михайлишин у своєму слові наголосила, що Шевченко для українців – це не просто літературна спадщина. Він наша найзначиміша самобутня національна часточка у строкатому розмаїтті Всесвіту. Шевченко став візитною карткою України у найкращому її значенні. Він, попри всі політичні негаразди й господарську скруту в Україні, не лише продовжує гідно її представляти, але й залишається дороговказом сьогоднішнім керманичам держави. Рядки його цілющої поезії непідвладні часові; з ним міцніє віра, що не пропали не так давно відновлені символічні ланцюги злуки між частинами України, титанічні зусилля ще свіжого у пам’яті Майдану, пікетувань посольств і консульств. З них бере відлік новітня доба нової України.  

Шевченко був і залишається втіленням незнищимости й боротьби, він є живою естафетою колишніх і подальших намагань та надій. Він вийшов із простого народу і, ставши відомим, не одвертався від злиднів і сіряків, а став у їх обороні.  Його Слово закликало полюбити цю сірому, повірити в неї, дати їй можливість встати з колін і розпрямити плечі. Своїм прикладом він показував усім шлях до чистоти людського буття, скріплював твердість духу і віру у непохитність вічної християнської правди – полюби ближнього свого, як самого себе.

Його поезія – це відгомін життя і найсокровеннішого прагнення народу. Горе і стогін простолюду ніколи не стали йому чужим. Свою душу, найсокровенніші намагання і прагнення, дар художнього слова він поклав на вівтар свободи  рідного українського народу.

Виступ ведучої був помережаний уривками з віршів Шевченка. Дуже зворушливо було чути виконання поезії “Тяжко, важко в світі жити” ученицею “Рідної школи” Мар’яною Скіб.

Голова Відділу ОУК В. Горовенко читанням поезії “Лілея” пригадала усім, яку величезну частину своєї творчости Шевченко присвятив долі жінки. Ця поезія викликала на очах сльози у багатьох присутніх. Так відверто і недвозначно в оборону жіночої долі міг стати своїм словом тільки Тарас.

Дуже символічно пролунали пісні на слова Т. Шевченка у виконанні прекрасної співачки і бандуристки Марії Перс. Вже перша пісня “Думи мої” внесла велике енергетичне натхнення у зал. Усі твори в її виконанні присутні збагачували своїми голосами. “Така її доля”, “Зоре моя вечірняя”, “Дивлюсь, аж світає” та інші – цей пісенний віночок присутні cприйняли з великим піднесенням.

Слухаємо слова Шевченка, слухаємо мову землі і неба, вітрів і степів України, мудрого сивого Дніпра. Слухаємо мовлене це слово неложними вустами і віримо, що він ніколи не відходив від нас, а був з нами завжди. Поезії у виконанні І. Кравець “Розрита могила” і Г. Чаплі “І золотої, і дорогої” стали ще одним доказом, як ми потребуємо його слова, як наші душі потребують його незборимої волі, а розум – його правильного дороговказу.

Життя Шевченка, його слово є для нас своєрідним моральним кодексом. Його твори дотепер не втратили свого значення і продовжують робити нас кращими і мудрішими. Кожною часточкою свого єства приєднуємось до сказаного колись П. Грабовським: “Ми переконані, що один спогад про подібних людей здатний звеличити і облагородити нашу душу. Без таких людей давним-давно зачерствіло б людське серце і заглохла б нива життя”.

Після виконання усіма під супровід М. Перс Шевченкової перлини – “Заповіту”  ми відчули присутність Кобзаря у залі. Він дивився на нас своїми вдумливими очима з портрета і ніби дякував за годину, проведену з ним.

 Печаль твоїх очей і дивний смуток
Тривожитимуть рід людський віки.
Тебе, поете, в світі не забуто,
В безсмертя увійшли твої рядки.

В. Михайлишин, членка Відділу ОУК  Торонто-Захід

-- Світлини Л. Панько