Богдан Червак
Кажуть, що два рази в одну ріку вступити не
можна. Однак це правило, схоже, не стосується української політики. Підписання
БЮТ, Блоком “Наша Україна” та СПУ протоколу про створення демократичної
коаліції у майбутньому парламенті фактично започатковує процес створення
коаліційного уряду, модель якого уже одного разу була апробована. Йдеться,
звичайно, про Кабінет Міністрів під керівництвом голови партії “Батьківщина”
Юлії Тимошенко, який більше півроку функціонував як коаліційний.
Сьогодні
всі учасники переговорного процесу, що беруть участь у створенні парламентської
коаліції на базі “троїстого союзу”, єдині в одному: новий “помаранчевий”
коаліційний уряд, якщо такий буде сформовано, має шанс стати успішним лише за
умови, що будуть зроблені належні висновки з діяльности уряду Тимошенко.
Оскільки
ніхто із “помаранчевих” політиків таких висновків публічно не озвучив, є сенс
хоча б загострити цю тему. Передусім треба нагадати, що в уряді Тимошенко були
представлені такі політичні сили. Посаду першого віце-прем’єра обіймав голова
Партії промисловців і підприємців, а нині другий номер у списку “Нашої України”
Анатолій Кінах. Інші ключові посади – а саме віце-прем’єра з проведення
адміністративно-територіальної реформи та європейської інтеграції належали,
відповідно, Роману Безсмертному та Олегу Рибачуку, чільним діячам НСНУ. Загалом
“партія Президента” отримала найбільше місць в уряді. Не обділеними були
соціалісти: Міністерством аграрної політики, Міністерством освіти і науки та
Міністерством внутрішніх справ керували (і досі керують) такі відомі члени СПУ,
як Олександр Баранівський, Станіслав Ніколаєнко та Юрій Луценко. Крім
“Батьківщини”, НСНУ, СПУ та ПППУ гідне місце в уряді отримала партія “Реформи і
порядок”. Активіст партії Микола Томенко став віце-прем’єром з гуманітарних питань, а її голова Віктор
Пинзеник очолив (і досі очолює) Міністерство фінансів. У руках “РП” також було
Міністерство економіки, яким керував Сергій Терьохін. Після відставки Тимошенко
Томенко і Терьохін перейшли до БЮТ. Номінально в уряді була представлена
Українська народна партія, зокрема член УНП, який згодом перейшов до НСНУ і
став на чолі Міністерства соціальної політики і праці. (Нині Кириленко працює
на посаді віце-прем’єра з гуманітарних питань). Дві посади належали рухівцям:
Міністерство юстиції опинилося в руках Романа Зварича, який тепер є чільником
НСНУ, а в Міністерство закордонних справ повернувся голова НРУ Борис Тарасюк.
Таким чином, партійний і персональний склад уряду Тимошенко мало чим
відрізняється від уряду Єханурова та може стати віддзеркаленням майбутнього
Ка-бінету Міністрів, що його створить коаліція “трьох”.
Побутує
думка, що головною перешкодою на шляху діяльности коаліційного уряду Тимошенко
став неприхований конфлікт між прем’єркою та тодішнім секретарем РНБО Петром
Порошенком. Насправді це не так. Бар’єром, який не змогла здолати Юлія
Тимошенко, стала деструктивна позиція міністрів-соціалістів. СПУ завжди була
чужородним тілом у структурі уряду. Сьогодні Олександр Мороз запевняє, що його
партія без вагань погоджується на те, щоб новий уряд очолила Юлія Тимошенко.
Але підсумовуючи піврічну діяльність лідера “Батьківщини” на посаді
прем’єр-міністра, Олександр Мо-
роз став першим так званим “помаранчевим” політиком, який піддав уряд Тимошенко
різкій критиці. Зокрема, у свій час Мороз зазначив чотири “помітні” помилки
уряду: бензинова криза, цінова політика, ревальвація гривні та цукрова криза.
Політику уряду стосовно врегулювання “цукрової кризи” головний соціаліст тоді
назвав “аферою”. “Таких схем не допускав навіть попередній режим. Це вигідно
лише окремим бізнесовим структурам”, – так висловився про роботу Кабміну голова
партії, чий представник, міністр О. Баранівський, власне, відповідав в уряді за
реалізацію державної політики у галузі сільського господарства. А щодо
ліквідації урядом “бензинової кризи”, то фракція соціалістів у Верховній Раді
кваліфікувала заходи уряду як “банальне популістське загравання з
суспільством”. Кабінет Міністрів було звинувачено у тому, що він діє “не
ринковими” “популістськими” методами.
З
того часу спливло не так вже й багато води. Навряд чи Ю. Тимошенко змінила свій
погляд стосовно розв’язання актуальних проблем внутрішньої політики держави. Чи
готова СПУ до ревізії власних поглядів на політику Тимошенко? На цю пору
зазначене питання виглядає риторичним.
Згідно
з діючою Конституцією виключно прерогативою Президента є призначення міністра
закордонних справ України. Не відомо, чи на цій посаді залишиться нинішній
міністр Борис Тарасюк. Але й сліпому видно, що в новому уряді цю посаду
обійматиме палкий прихильник європейської та євроатлантичної інтеграції, що
також не кореспондується із проросійською позицією СПУ та її орієнтацією на
ЄЕП. Чи не стануть питання зовнішньої
політики водоподілом у новому коаліційному уряді? Було б добре, щоб на це
питання вже сьогодні Олександр Мороз дав чітку відповідь.
Ідеологічні
й політичні протиріччя існують не лише між Юлею Тимошенко та СПУ. У
попередньому уряді свою “окрему позицію” постійно декларував НСНУ. В тодішньому
складі Кабінету Міністрів навіть було створено “партійну групу” цієї політичної
сили, діяльність якої мала продемонструвати авторитет і вплив партії. Очевидно,
що після цьогорічних виборів амбіції НСНУ дещо відійдуть на задній план, проте їй
важко буде змінити свої підходи, скажімо, стосовно паливно-енергетичної безпеки
країни. Саме це питання в уряді Тимошенко виявилося тим “каменем спотикання”,
після якого розпочалася дискусія стосовно можливої відставки прем’єра. Тоді ж
загострилися протиріччя не лише між Ю. Тимошенко й секретарем РНБО П.
Порошенком, а й між прем’єркою та її тодішнім першим заступником А. Кінахом,
якому недвозначно натякалося, “що пора йти у відставку”, оскільки той не
сприйняв дій уряду з врегулювання ситуації, що склалася з надходженням, а
точніше ненадходженням в Україну нафти. Під час бензинової кризи вперше “проти
течії” пішов голова “Нафтогазу України” Олексій Івченко, який не підтримав
думку Ю. Тимошенко про необхідність будівництва нових нафтопереробних заводів. Ось
де коріння нинішнього протистояння між БЮТ та “Нафтогазом”.
Незважаючи
на усі складності, проблеми, протиріччя та неузгодженості, що були притаманні
уряду Юлії Тимошенко, його діяльність проходила у комфортних політичних умовах.
На той час деморалізованою була опозиція. Партія регіонів, СДПУ(о), так і не
отямившись від поразки на президентських виборах, не спромоглися гідно
опонувати урядові Тимошенко. Сьогодні ситуація якісно змінилася. У новому
складі парламенту понад двісті депутатів від Партії регіонів та КПУ вже готові
до безпощадної розправи над новим-старим “помаранчевим” урядом.