11 березня 2011 року відійшов з цього світу секретар Української
Стрілецької Громади Кость Баюс. Похоронений він на цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі.
Під час тризни слово про життєвий шлях покійного мав Денис Волинець.Св. п. Кость Баюс
11 березня 2011 року відійшов з цього світу секретар Української
Стрілецької Громади Кость Баюс. Похоронений він на цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі.
Під час тризни слово про життєвий шлях покійного мав Денис Волинець.
Народився Кость Баюс у селянській родині в 1925 році на нашій
славній і нещасній Лемківщині, знищеній ляхами. Початкову школу закінчив у рідному
селі. Дальшу освіту здобував сам. У часі Другої світової війни як юнак був приділений
до “Протилетунської оборони”. По війні в Австрії він зустрівся з братом, і разом
працювали у сільському господарстві в фермера. Як відкрилася еміграція до Канади,
Кость зголосився на працю в копальні. Роботу отримав у Судбурах. Крім щоденної праці
в шахті, активно працював в українській громаді. Як колишній вояк, Кость Баюс вступив
у члени Української Стрілецької Громади і брав активну участь у діяльності Філії
Українського Національного Об’єднання в Судбурах. В міжчасі він запізнався з дівчиною
Юлією і в 1956 році одружився з нею. Вони зажили родинним життям, виховали дві доньки
й одного сина. Діти повиростали і вже мають свої родини. Життя проходило нормально.
Але з часом дружина почала хворіти. Хвороба була невиліковна, й вона відійшла з
цього світу. Він тяжко пережив втрату дружини. Але далі працював у громаді.
Коли дожив до пенсійного віку, то залишив Судбури й поселився
в Торонто. Тут включився до активної праці в Українській Стрілецькій Громаді. Згодом
Кость Баюс був обраний секретарем Головної Управи УСГ. В Торонто він запізнався
з поважною вдовою Дарією. Вони подружились, і у 1987 році побралися. В Дарії також
є доня і син. Вони разом почуваються як одна велика родина.
Костеві виповнилося 87 років, він подумав, що автом їхати вже
небезпечно, тому вирішив віддати його дочці, яка живе в Судбурах. У п’ятницю, 11
березня він з дружиною запланували відвезти авто до Судбур. Він вивів його з гаража
і готувався до від’їзду. Раптом відчув, що з ним щось недобре. Сказав дружині викликати
першу поміч, сам пішов до кімнати. Заледве дійшов, впав на підлогу й по короткім
часі віддав Богу душу.
Залишив у глибокому смутку дружину, дітей, онуків і правнуків
та багато друзів. Нехай канадська земля буде йому легкою, а пам’ять по ньому вічною.
Вічна Йому пам’ять!
Українська Стрілецька Громада Канади
Денис Волинець