Життєпис Арсена Степанюка

У вівторок, 15 грудня 2009 року упокоївся у Бозі дорогий Батько, Дідусь і Прадід, на 99-му році життя, – славної пам’яті Арсен Степанюк. Останніх сім з половиною років жив в Українсько-Канадському Осередку Опіки в Торонто, де він учащав у всіх програмах і свою кімнату називав домом. Його любили сестри і працівники, бо він був спокійний і любив жартувати. Дуже хотів дожити до 100 років, щоб одержати уродинне поздоровлення від Королеви Єлизавети II. Але запалення легенів його подолало скоріше.

Арсен Степанюк народився 6 червня 1911 р. в Кременці на Волині. Там він закінчив середню освіту і учителював у  Старому Вишневці. Мав дуже добру пам’ять і все своє життя любив читати. Найбільше цікавився історією, політикою і спортом. У 1939 році одружився з Софією Івашинюк, донькою старої інтелігентної родини волинських козаків. Степанюки родом були з Київщини. Він і Софія стали членами підпілля ОУН (Організація Українських Націоналістів), а в 1942 році – УПА (Українська Повстанська Армія), яка постала на Волині. В них народилося троє дітей під час Другої світової війни, але тільки доня Анна вижила.

До Канади приїхав у 1948 році із Західної Німеччини, з табору ДП (переміщених осіб). Спершу поселився в місті Ст. Томас, тоді в Лондоні, а остаточно переїхав до Міссіссаґи, щоб жити близько доні. В Канаді займався будівництвом і громадською діяльністю. Горів бажанням побачити Україну вільною, демократичною, незалежною державою і цьому присвятив свій вільний час і сили аж до старости.

Він був великий український патріот і довголітній громадський діяч. У Ст. Томасі організував перші українські колядки по Радіо CHLO, українські пісні та народні танці, виставки українського народного мистецтва, академії і національні свята. Стягнув багато українських родин і збудував підвалини українського культурно-громадського життя в Ст. Томасі. У 1958 році переїхав з родиною до Лондону, Онтаріо. Тут Арсен став членом Комітету Українців Канади і очолював Лондонський Відділ КУК 7 років. Він також був одним із основників української православної церковної громади Пресвятої Тройці в Лондоні, громади, головою якої він теж був. Завдяки його діяльності його зробили членом Folk Arts Council of London, де він репрезентував українців.

У 1973 році переїхав з дружиною до Міссіссаґи, став членом парафії при українській православній катедрі Св. Володимира і Братства Св. Володимира. При катедрі виконував обов’язки члена Статутової і Контрольної комісій. Також став членом Торонтського Відділу КУК, виконував обов’язки заступника голови, члена Президії і голови Контрольної комісії. Також був членом Української Суспільної Служби, Інституту Св. Володимира в Торонто і Бібліотеки Симона Петлюри в Парижі, Франція.

Тут же, в Торонто, розпочав діяльність, найближчу його серцю. Арсен Степанюк вступив у члени Організації Прихильників Державного Центру Української Народної Республіки (УНР) і очолив Торонтський Відділ. У 1986 році його було вибрано на голову Головної Управи ОПДЦУНР на Канаду. Він також був членом Фундації ім. Симона Петлюри в Канаді і згодом її головою. Як член Українсько-Демократичного Союзу він став членом Уряду Української Народної Республіки в Екзилі і евентуально міністром міжпартійних справ.

Арсен Степанюк увійшов в історію його Батьківщини і міста Кременця не тільки як громадський діяч і жертвенний патріот у діаспорі, але також як спортовець. Він з дитинства любив їздити на лещатах по горах довкола Кременця і евентуально вибився в бігу на лещатах як чемпіон Волині. Два рази брав участь у біатлоні в Зимовій Олімпіаді в Європі у 1932 і 1936 роках. Арсен Степанюк є представлений у Краєзнавчому музеї міста Кременця, сучасної Тернопільської области, в Україні.

Лишається горем засмучена родина:

Донька маґістр Анна Троян з мужем доктором Олегом Трояном
Внуки – Максим з дружиною Іванкою і
Лада з чоловіком Річардом
Правнуки Роксоляна, Мая, Адріян і Александер
Ближча і дальша родина в Україні