І знову про нашу українську мову

/З листів до Редакції/

До редакції газети “Новий Шлях”!

Як на мене, то ми всі розуміємо питання мови по-своєму. Чи існує проблема з мовою? У моєму розумінні – ТАК! Мені здається, немає нічого простішого: є самостійна держава, є ДЕРЖАВНА мова, і ВСІ – і громадяни, і негромадяни – повинні нею користуватися в Україні! Чомусь вам усім дуже тяжко розрізнити поняття МАТІРНА МОВА і ДЕРЖАВНА МОВА. Мене зовсім не цікавить, в кого яка матірна мова, одначе, полетівши в Україну і зберігши рідну – державну мову, вірячи, що в Україні вона на державному рівні, і якщо не всі нею володіють, то більшість – так, із першої хвилини на летовищі зіткнулась дивним явищем – мене вітають на “общєпонятном язике”. Не була б здивована, якби на летовищі до мене заговорили по-англійськи, адже в мене канадський паспорт, і на чолі в мене не написано, що я українка, але до мене звертаються російською мовою!!! Такого чуда, як в Україні, не доводилося мені зустрічати. Була в Чехії, Болгарії, Німеччині – всюди панувала державна мова. Якщо дипломати різних держав можуть вивчити українську мову, то важко повірити, що за 16 років жителі України не можуть її вивчити. Тут НЕ йдеться про те, щоб дерусифікувати чи українізувати Україну, тут ідеться про те, що в Україні має панувати українська ДЕРЖАВНА мова. Зовсім просто. Треба мати трішки самоповаги до себе, трішки гордости і частку національного почуття, щоб подолати так звані мовні проблеми! Ви пишете, пане Стеценко, цитую: “Якою мовою говорять ваші діти?” Дивно, що Ви не збагнули, що вони всі у багатокультурному суспільстві говорили ДЕРЖАВНОЮ мовою, мовою даної держави, бо це ЄДИНА мова, яка нас всіх тут, у Канаді, єднає. То, може, час і вам замислитися над тим, щоб увести ДЕРЖАВНУ мову, яка б об’єднала всіх вас! Пане Стеценко, ми на чужині, не на своїй рідній землі, зберегли свою матірну – українську мову. Сьогодні навіть малесеньке населення інків в Перу зрозуміло, що єдиний спосіб, яким воно “воскресить” своє буття, – це відродження своєї мови, яку майже втратило. Немає національної, державної мови – значить немає народу. Хай вам щастить.

Ірина Михалевич,  27 березня 2007 р., Канада