І знову про нашу українську мову

/З листів до Редакції/

До дискусії “Нового Шляху” про мову

Ірина Гузар, професор

Є проблеми дискусійні і недискусійні. У національній державі, якою була, є і буде Україна, рідна мова населення є і державною мовою. На цю тему дискусії не може бути. Тим часом у “Новому Шляху” і в “Гомоні України” почалася на цю тему дискусія. Чи ніхто не відчуває, що таким чином служить ворожій пропаганді, служить російському шовінізмові, якому дав визначення ще в ХІХ столітті міністр Валуєв: “Украинского язика не било, нет и не будет”?! І це просвічує російським шовіністам у їх ворожій діяльності як за совєтських часів, так і в сьогоднішній день. Коли я у Львівському Університеті ім. Івана Франка виступила на Вченій раді в обороні рідної української мови, мене було звільнено з праці (4.06.1973).

Найвищий час взятися до українізації, яку розпочав ще Микола Скрипник, а продовжили такі національні герої, як Стус і Дзюба.

Такі малі, але хоробрі народи, як серби і фіни, показали світові, що щира і активна боротьба за рідну державу і рідну мову веде до перемоги. А такі народи, як етруський, що добровільно відреклися від рідної мови та перейшли на чужу, безслідно загинули. З етруської мови залишилося лише декілька слів, недостатнє число слів, щоб учені змогли точно устійнити походження етрусків, які, знехтувавши рідною мовою, перейшли на чужу їм латинську.

Чи можна собі уявити, щоб поляки, чехи та інші народи світу вели дискусію, чи їх рідна мова має бути державною, чи ні, чи всі мешканці даних держав мають знати мову держави, яка дає їм можливість існування?!

Чи ми, українці, забули Шевченкові слова: “Я Господа благав, щоб наше слово не вмирало”?