Едмонтон у поклоні Кобзареві

Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мене совість і закон
Ліна Костенко

Вже добру сотню літ українська спільнота Альберти, а зокрема Едмонтону, вшановує Шевченка окремим, присвяченим йому концертом. Вшанувала його й цього року, і то точно в день його уродин, у неділю, 9 березня, в Домі української молоді. Міняються тільки, і то ґрунтовно, виконавці та учасники і – програма. Але справжня різниця останніми роками вже в тому, що незалежна Україна, за яку так багато натерпівся Шевченко, вже є! Його мрії збулися. А це найважливіше!

Після традиційного “Заповіту” у виконанні квартету “Ре Мінор” і вступного слова голови Едмонтонського Відділу КУК пані Люби Федущак (як “пам’ять про Шевченка єднає українців Канади з українцями в Україні і по цілому світі”) близько півсотні учнів Рідної Школи парафії Св. Юрія Переможця виконали літературну композицію “На високій дуже кручі”, починаючи словами: “Щовесни, коли тануть сніги, і на небі вже грає веселка, повні сил і живої снаги, ми вшановуєм пам’ять Шевченка”. Акомпанувала на фортепіано Лілея Волянська, а диригувала Оксана Цокан.

У наші часи програму вже значно оживляють зорові представлення, образи на екрані. Тож коли на екрані появився вітраж Алли Горської, Опанаса Заливахи і Людмили Семикіної “Пророк у кайданах”, який комуністи знищили, учителька Оля Миц зі серцем прочитала прекрасний вірш Ліни Костенко “Кобзареві”, де Шевченко відповідає на питання “Кобзарю мій! Поете мій високий! А як же ти поезії писав?” словами: “Я не писав. Я плакав і сміявся. Благословляв, співав і проклинав”. Пізніше всі присутні побачили на екрані ще й інші малюнки та образи, а зокрема багато чудових пам’ятни-ків Шевченкові по цілому світі, навіть у Казахстані та Сибірі. До речі, понад три сотні Шевченкових малюнків з життя казахів теперішні казахи дуже цінять.

З черги “Бандуристи-молодці”, учні української двомовної програми школи о. Кеннета Кернса в Шервуд Парку, під мистецьким керівництвом д-ра Андрія Горняткевича (диригувала учителька Ірина Тарнавська, соло Челсі Шін) заграли на бандурах: “Думи мої” і “Тополя” Шевченка – муз. К. Борисюка, обр. Г. Китастого і “Зацвіла в долині червона калина” – муз. А. Філіпенка, а український танцювальний ансамбль “Воля” (восьмеро дівчат з галузками верби в руках) під артистичним керівництвом Євгена Багрія по-мистецьки виконав його ж танець-хоровід “Вербиченька”. А це було щось нового. Українство в Канаді тепер живе головно завдяки хорам і танцювальним ансамблям. Опісля ще раз виступив “Ре Мінор” у складі Маркіяна Лазурка, Миколи Білаша, Ореста Ґроха і Олеся Лазурка з поезіями-піснями Т. Шевченка в обробці Маркіяна Лазурка: “Думи мої”, “Б’ють пороги” з поеми “До Основ’яненка” і “Було колись в Україні” з поеми “Іван Підкова”. Добрі голоси.

Просто-таки незамінний хор з Едмонтону “Дніпро” під диригентурою Марії Дитиняк і під фортепіанний супровід Ірини Тарнавської виконав на кінець три пісні: “Пою коні при Дунаї” – сл. Ю. Федьковича, муз. С. Людкевича і на сл. Шевченка “Сонце заходить” – муз. В. Іконника та “Якби мені черевики” – муз. Ф. Колесси. Остання, зокрема, завжди дуже ефектна. Солісти: Оля Федеркевич, Олеся Талпаш і Маркіян Ґовда.

За текстом Галі Котович вміло керував програмою Євген Дитиняк. Концерт закінчився національним славнем “Ще не вмерла Україна” у виконанні хору “Дніпро” і цілої залі. Подякувала Євгенові Дитиняку, Галі Котович, Ксені Мариняк і виконавцям та учасникам концерту голова Українського Музичного Товариства Альберти Люба Бойко-Белл словами самого Шевченка із “До Основ’яненка”: “Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди”.

П. Саварин