З ювілеєм, докторе Миколо Суховерський!

8 травня 2008 року виповнюється 95 років докторові Целестину (Миколі) Суховерському – видатному громадському і політичному діячеві, науковцю та меценату. Ця дата є чудовою нагодою ще раз поглянути на життєвий шлях цієї визначної людини.

Целестин (Микола) Суховерський народився 8 травня 1913 року в Чернівцях, на Буковині, яка на той час перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Як сам пан Целестин зазначає у своїх розмовах, любов до рідного краю та буковинців він несе через усе своє життя. Дитинство і юнацтво хлопця проходили під час буремних подій: Перша світова війна, входження Буковини до складу Румунії (1919 рік), започаткування та розвиток українського національного руху у краї. Саме в цей час проявилися неабиякі освітні, організаторські та спортивні здібності Целестина (Миколи). У 1933 році він вступає на юридичний факультет Чернівецького Університету і за чотири роки отримує диплом правознавця. У 1938 році Целестин Суховерський отримує докторат з економіки від Чернівецького Університету.

У період між 1933 та 1940 роками пан Целестин активно бере участь у роботі академічного козацтва “Запороже”, в якому працює старшим юнацтва, культурно-освітнім  референтом, секретарем та заступником голови. Також у цей час він активно займається просвітницькою діяльністю – очолює читальню “Українська школа”. Роками пізніше, коли постане питання про отримання нової освіти у Північній Америці, він знову повернеться до своєї улюбленої бібліотечної справи.

Давні римляни казали: “Mens sana in corpore sana” (лат. “У здоровому тілі – здоровий дух”). Це прислів’я у повній мірі відноситься до д-ра Суховерського. У Чернівцях 1930-х років Целестина Суховерського добре знали як чудового спортсмена-футболіста, засновника та капітана спортивного товариства “Мазепа”. Під час наших розмов пан Целестин неодноразово підкреслював, що своїми роками і міцним здоров’ям завдячує саме спортивному життю та бійцівському характеру.

Між 1933 та 1940 роками Целестин Суховерський активно бере участь у більш небезпечній, політичній діяльності. Він стає членом Крайової Екзекутиви ОУН, у якій виконував обов’язки вихователя, організатора та зв’язкового суспільно-громадського сектора.

Не забуває і про свою професійну кар’єру. Після закінчення навчання у 1938 році пан Целестин розпочинає адвокатську практику, яку продовжує і після приєднання Буковини до України у складі СРСР (червень 1940 року). Однак це тривало недовго. Одного дня постало питання про необхідність обрання делегатів на з’їзд юристів, який мусив відбутися в Києві. Серед інших кандидатів було названо й ім’я Целестина Суховерського. Втім, одна особа, почувши про це, вигукнула: “Як можна посилати Суховерського? Він же є активним націоналістом”. Довелося кидати працю, переховуватися і навесні 1941 року під виглядом німця-репатріанта виїхати до Німеччини.

Перебуваючи у таборі для переміщених осіб у Верхній Сілезії, Целестин Суховерський поновив контакти з ОУН і встановив їх із центральним відділом Українського Національного Об’єднання (УНО) в Берліні. Після переїзду до Берліну д-р Суховерський з товаришами, такими як Дмитро Яремчук, Ігор Шорш та Мирослав Роговський, допомагали українським робітникам: постачали їм літературу, робили посвідки, сприяли, залежно від обставин, їхній легалізації в Німеччині або поверненню в Україну. Виконуючи завдання Проводу ОУН, вони також друкували та пересилали націоналістичну літературу до окупованого німцями Києва. Від одного з кур’єрів пан Целестин довідався про трагічну подію: в Києві німцями було страчено обох його сестер, які працювали там у складі похідних груп ОУН. Разом з ними було страчено тисячі людей. Провід ОУН у Києві також поніс значні втрати. Однак боротьба тривала, і ОУН у Німеччині не припиняла своєї діяльности. Саме в Німеччині Целестин Суховерський посів посаду генерального судді у проводі ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника.

Окремо слід наголосити на тому, що до кінця війни Целестину Суховерському та його товаришам довелося врятувати від важких робіт, ув’язнення та, вірогідно, страти чимало українців і людей інших національностей.

Із закінченням війни у житті Целестина Суховерського почалася нова сторінка. У 1949 році пан Целестин прибув до Канади, де зіткнувся з необхідністю здобути нову освіту. У 1960 році він отримав маґістерку з бібліотекарської справи у Вашингтонському Університеті (м. Сіетл, США). Після закінчення освіти і аж до виходу на пенсію у 1979 році д-р Суховерський працював в Альбертському Університеті. У цьому університеті д-р Суховерський займав різні адміністративні та викладацькі посади, зокрема посаду професора на факультетах східноєвропейських досліджень та слов’янських мов.

Під час роботи в Альбертському Університеті д-р Суховерський активно співпрацював із Канадським Інститутом Українських Студій (КІУС). Невдовзі після заснування Інституту тодішній його директор д-р Манолій Лупул запросив Целестина Суховерського стати членом дорадчої ради КІУСу. Згодом разом із тридцятьма іншими найвидатнішими українознавцями Канади він стає членом-кореспондентом. Сьогодні д-р Суховерський продовжує сумлінно відвідувати семінари та доповіді, які відбуваються за ініціативою Інституту.

Любов д-ра Суховерського до науки і розуміння потреб української освіти в Канаді та Україні привели його та його дружину Ірину до думки щодо заснування Вічного Фонду ім. Целестина й Ірини Суховерських. Фонд було засновано у 1999 році, і сьогодні він оперує сумою у 56,000 дол. Цей фонд пропонує маґістерські й докторські стипендії студентам і аспірантам з Буковини для навчання у канадських університетах з таких спеціальностей, як економіка, соціологія і психологія, тобто тих дисциплін, які, на думку д-ра Суховерського, є ще недостатньо представленими в Україні.

Окрім своєї власної добродійної діяльности, д-р Суховерський заохочував також інших підтримувати українознавство. Зокрема, у 1995 році він зіграв вирішальну роль у заснуванні Меморіального Фонду ім. Теодоти та Івана Климів, який поглибив зв’язки між КІУСом та Чернівецьким Університетом. Д-р Суховерський взяв участь у заходах, які мали на меті фінансово допомогти його колишній alma mater — Чернівецькому Університетові: зібрані кошти пішли на придбання друкарського обладнання для університету й Центру досліджень Буковини.

За невтомну громадську діяльність д-ра Суховерського було нагороджено медалями від урядів Канади й Альберти, Конгресу Українців Канади та Спілки офіцерів України. Він є почесним мешканцем міста Чернівців. У 1993 році Чернівецький Університет вручив йому почесний докторат.

У 1997 році д-р Суховерський опублікував у Києві свої мемуари під назвою “Мої спогади”. Ця книжка описує його життя, участь у політичній, громадській та культурній діяльності, розповідає про його досягнення і втрати та пропонує читачам проникливий опис українського політичного й культурного життя у передвоєнній Буковині, під час війни у Німеччині, а також у повоєнній Німеччині та Канаді.

Роман Шиян, м. Едмонтон

У статті, поряд з іншими матеріалами, використано мате-ріали з Newsletter Канадського Інституту Українських Студій

Дирекція УНО Канади і Дирекція та редакція “Нового Шляху” приєднуються до усіх привітань вельмишановного д-ра Целестина Миколи Суховерського з 95-річчям і бажають ювілятові багато здоров’я і сонячних, погідних днів.