Настав час згадати

Був час, коли Львів вирував від його пісень, написаних у легкому жанрі естрадної музики. На стадіонах, у парках, у ресторанах безперервно дзвеніли написані ним танго, фокстроти, вальси. Мова піде про талановитого композитора Богдана Весоловського, музика якого й до цих пір продовжує хвилювати серця.

 А почалося все з танго “Прийде ще час”, яке було видане у Львові восени 1937 року окремою брошурою всього на декількох сторінках, але з модерно розмальованою обкладинкою. Мелодія і ритм пісні були такими давно очікуваними, що її хотілося співати без кінця. Гарним був і текст з інтригуючими словами:

Невже лише це тільки мрія?

Невже лише це тільки сни?

Ці слова будили фантазію, кликали до мрій. Досить було лише раз почути це танго по радіо, як кожному здавалося, що це – щось вищої міри досконалости. І коли 22-річний хлопчина зі Стрия проходив вулицями Львова, його впізнавали львів’яни, із ним поспішали привітатися, щоб відчути при цьому теплоту його рук, отримуючи задоволення та відчуваючи гордість, наче й вони самі були причетні до створення пісні.

Богдан Весоловський був на той час студентом права Львівського Університету та Музичного Інституту імени Миколи Лисенка. Веселої вдачі хлопцеві з допитливими очима й самому подобалось таке ставлення та повага до нього. Душа була на піднесенні. А в такому разі хотілося творити і творити. І він творив. Згодом появилися його пісні “Усміх”, “Ти і твої чорні очі”, “Чар Карпатських гір”, “Як тебе не любити”, “Колискова”.

Молодому композиторові приємно було почуватися популярним, але при виборі професії перемогло ремесло. Він розумів, що від музики лише слава, і займатися нею можна й надалі, а жити потрібно із здобутого фаху адвоката. Тож, закінчивши навчання, він виїздить спочатку на Закарпаття, а потім до Відня, де невдовзі захистить докторську ди-сертацію і почне правничу діяльність.

На жаль, військові події в Європі повернулися так, що на початку 40-х років минулого століття композитор вирішив емігрувати до Канади й оселитися у Монреалі.

Ось тут і починається другий, довгий і останній етап його творчости. Він продовжує писати музику як на власні тексти, так і на вірші відомих поетів О. Олеся, С. Чарнецького, П. Тичини, П. Воронька, Д. Загули, М. Рильського, Б. Антонича, Т. Осьмачки, Б. Нижанківського, Г. Чубач, В. Симоненка. Є у нього і свій варіант знаменитої “Марічки” Михайла Ткача. Та найбільше митець любив поезію В. Сосюри. Понад два десятки його віршів перелив композитор через своє серце і створив незабутні мелодії. Серед найпопулярніших із них: “Скільки рік, скільки гір”, “Чи винен я”, “Спи, моя кохана”, “Ти рвала ожину”, “Помах білої руки” та інші.

У Монреалі Богдан Весоловський активно влився в осередок української громади і майже відразу після приїзду став головним редактором українського радіо. Крім того, він організовує оркестри, виступає як співак, піаніст, займається грамзаписом та розповсюдженням власних творів, багато читає. Митець був добре зорієнтований у справі культурного життя в рідному краї і пропагує пісні П. Майбороди, А. Кос-Анатольського, І. Шамо, береться за укомплектування декількох авторських збірок, які, на жаль, через матеріальні затруднення так і не видав. Відомо, що наприкінці 60-х років Богдан Весоловський побував в Україні, і зокрема у Львові, але не знати, чи залишив він якісь спогади про це.

Зате маємо досить цікаву розповідь відомого львівського поета Миколи Петренка, автора популярної пісні “Намалюй мені ніч”. А домоміг мені у цьому політв’язень, поет і громадський діяч Микола Дубас, який, дізнавшись, що я збираюсь написати цю статтю, зателефонував до Миколи Петренка і з’ясував деякі факти. Тож тепер ми знаємо, що текст пісні “Намалюй мені ніч” було написано на межі 1959-1960 років. Невдовзі Мирослав Скорик поклав її на музику, і пісня стала не те що популярною, а – знаменитою. Особливо запам’яталася вона у виконані Софії Ротару.

Минав час. І ось через десять років після її написання приїздить із-за кордону відома співачка Володимира Чайка і привозить звідти платівку з назвою “Верба”, випущену Богданом Весоловським у Монреалі, де поряд з іншими піснями була й “Намалюй мені ніч”. То був великий сюрприз для поета, бо пісня була досить мелодійною, написана в темпі повільного вальсу. Так й існують від тих пір дві мелодії на один і той же текст: в Україні – Мирослава Скорика, а в Канаді – Богдана Весоловського.

Помер композитор у Монреалі 1971 року. Тіло Івана Богдана Весоловського (за метричним свідоцтвом) було спалено і згідно із заповітом композитора перевезено в Україну, де й поховано у родинному склепі (м. Стрий).

Часто митцеві закидали, що в його творах – занадто багато любові. Але що поробиш, коли за законами поезії і художньої літератури переважна більшість відсотків сюжетів відводиться саме любові та смерті.

Цікаво, що вісім років тому львівським видавництвом “Галицька видавнича спілка” було випущено у світ 140 із написаних Богданом Весоловським пісень та музичних творів танцювального жанру. Рівно 30 років чекали вони на своє опублікування. Допомогли у цьому упорядник Олександр Зелінський та меценати Орися й Борис Антоновичі з Чикаго. Воістину добру справу зробили люди і обезсмертили себе благородним вчинком. На жаль, кількість таких вчинків меншає на очах. Відчуваю це по собі, бо із доробку, що складає понад 500 пісень, мого матеріального статку вистачило лише на близько 200, щоб видрукувати збірки “На крилах пісні”, “Пісенний зорепад”, “Тисяча скрипок”, “Я серце в пісню переллю” і подарувати їх дітям України.

Варто сказати добре слово і про дружину композитора Олену Весоловську (із славного роду Залізняків), що сприяла всім його діянням і дбайливо зберегла все написане ним у відмінному стані. Гадаю, що в цьому брали участь і два його сини.

І нарешті хочу сказати, що нещодавно (5 квітня 2009) у бенкетному залі ресторану “Золотий Лев” у Торонто відбувся великий концерт із творчости Богдана Весоловського, де звучали його пісні, аранжовані шанованим в українській громаді маестро Зеновієм Лавришиним і талановитим композитором Ларисою Кузьменко. А виконували їх біґ-бенд “Орфей” (керівник Мирослав Білейчук), жіночий хор “Веснівка” і чоловічий камерний хор під орудою нашої славетної Квітки Зорич-Кондрацької. Концерт пройшов при переповненому залі і настільки вдало, що ми давно не чули в Торонто таких овацій. Отже, виявляється, що були і в нашого роду свої Вертинські. Шануймо і славімо їх!

                                                 Анатолій Житкевич,  поет і композитор, Торонто