Д Е К Л А Р А Ц І Я
обвинуваченого
(Адвокат Івана
Дем’янюка, д-р Ульріх Буш,
прочитав цю
заяву німецькою мовою від імени обвинуваченого
під час судового
процесу 13 квітня 2010 року в Мюнхені, Німеччина)
Я особисто
вдячний людям, які надають мені допомогу як безнадійно хворій людині, будь то у
в’язниці, чи тут, у залі суду. Тому я особливо хочу подякувати медичному
персоналові, який полегшує мої болі та страждання і який допомагає мені
витримати цей судовий процес, що є для мене мукою. З цього приводу я хочу
вказати наступне:
1. Німеччина винна, що через
війну на знищення Радянського Союзу я втратив свій будинок і Батьківщину.
2. Німеччина винна в тому, що я
став військовополоненим.
3. Німеччина винна у створенні
таборів для військовополонених, де з метою цілеспрямованого обмеження
продовольчих пайків я та мільйони інших полонених Червоної армії були засуджені
до голодної смерті, і тільки з Божою допомогою я вижив.
4. Німеччина винна в тому, що
змусила мене по-рабськи працювати на німців у таборі для військовополонених.
5. Німеччина винна, що в цій руйнівній
війні 11 мільйонів моїх співвітчизників були вбиті німцями, а мільйони
українців, в тому числі моя любляча дружина Віра, викрадені німцями на
примусову працю і рабство в Німеччину.
6. Німеччина винна, що тисячі і
сотні тисяч моїх співвітчизників проти своєї волі стали німецькими
співробітниками і за допомогою сили і погроз вбивства примусово вступили до
спотворюваних програм геноциду проти євреїв, сінті, циган, слов’ян, українців,
поляків і росіян, а сотні тих, які хотіли відмовитися від цього, були за це
вбиті німцями; але понад усе, сотні тисяч людей були депортовані в Україну і
страчені Сталіном чи замордовані в сибірському ГУЛАГу й вимушено працювали як
раби на комуністів.
7. Німеччина винна, що роками
змусила мене жити жалюгідним життям переміщеної особи у таборі для ПО
[переміщених осіб] після закінчення війни.
8. Німеччина винна, що мене
після 30 років судового переслідування в Ізраїлі, США та Польщі і після 10
років ув’язнення, більше 5 з яких я провів у камері смертників в Ізраїлі, на
завершення життя, на 90-му році, було насильно депортовано до Німеччини.
9. Німеччина винна, що проти
мене було висунуто безпідставне обвинувачення у співучасті у вбивствах на
закінчення мого безсилого життя і наприкінці моїх сил, а це проти права, яке
існує 65 років, що є всупереч ЄКПЛ [Європейській конвенції з прав людини].
10. Німеччина винна в тому, що я
животію більше 9 місяців у Штадельгаймі, у в’язниці, в ізоляції, поневолений –
однак невинний.
11. Німеччина винна в тому, що я,
не маючи надії на повернення, назавжди втратив свою другу Батьківщину, США.
12. Німеччина винна, що я
назавжди втратив сенс життя, сім’ю, щастя, будь-яке майбутнє і надію.
Я відчуваю кожну хвилину, кожну годину, кожен день, кожний тиждень і
кожен місяць з 12 травня 2009 року як військовополонений у Німеччині. Я
переживаю цей процес як продовження своїх страшних спогадів з німцями, як
продовження невимовного заподіяння шкоди, якої мені було завдано німцями. Я
знову є повторною невинною жертвою німців. Я відчуваю це як невимовну кривду,
що Німеччина за допомогою цього процесу робить з мене в’язня війни, військового
злочинця. Я вважаю це нестерпною зарозумілістю Німеччини, що Німеччина
зловживає мною для того, щоб відвернути увагу від військових злочинів, скоєних
німцями, щоб за них забули і проти істини стверджували, що справжні злочинці
нацистських злочинів є ми, українці, та європейські сусіди нацистської
Німеччини.
Я вважаю, що цей
процес, який ведеться виключно проти мене, уявного іноземного “травніка”, є
порушенням прав справедливoсти й рівности, котрі мали члени німецької
організації СС і незчисленна кількість “німецьких травніків”. Мені вже доводилося захищати себе від
обвинувачення прокурора Мюнхену в Ізраїлі. В Ізраїлі мені приписували
причетність до нацистських злочинів у Собіборі. Верховний Суд Ізраїлю з
певністю визнав, що це обвинувачення ізраїльської прокуратури не має доказів,
але вирок було схвалено на основі звинувачення Собібору, і тому, беручи це до
уваги, я вже піддавався арештам на більш ніж 7 з половиною років. Я був ув’язнений
в Ізраїлі за ці обвинувачення 7 з половиною років, 5 із них – у камері
смертників.
Я відчуваю, що це є несумісним зі справедливістю і гуманністю, адже
більше 35 років я змушений захищати себе як постійно переслідувану жертву
Управління Спеціальних Розслідувань у США та кіл поза ним, особливо
Всесвітнього Єврейського Конгресу і Центру Симона Візенталя, які живуть за
рахунок Голокосту. Тепер, на закінчення мого безсилого життя, вже ведеться 30-й
або 40-й судовий розгляд у цій справі, і я вже не маю сил боротися. Я безсилий
проти цієї судової війни, що ведеться проти мене більше 30 років, яку тепер
продовжують німці замість БСР [Бюро спеціальних розслідувань].
Моя улюблена дружина, з якою я одружений більше 50 років, також
страждала в Німеччині. Це німці відібрали у неї юність та насильно відправили
до Німеччини на роки рабської праці за жорстоких та нелюдських обставин.
Страждання, котрі ми, слов’яни, пережили у зв’язку з цією нищівною
війною в Німеччині, не можна описати словами. Те, що Німеччина знову вибрала
мене та мою родину своїми жертвами, є для мене незбагненним.
Іван Дем’янюк
Іван Дем’янюк