Тарас Шевченко, кирило-методіївці та нова версія української ідентичности

Для українців березень є місяцем вшанування пам’яті великого сина України Тараса Шевченка. Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді відзначає цю подію традиційними Шевченківськими читаннями, що відбуваються щорічно, починаючи від 1950 року. Для цьогорічної доповіді було запрошено молодого, але вже відомого історика Сергія Біленького, головною темою зацікавлення якого є формування національної свідомости українців у ХІХ ст.

Д-р історичних наук С. Біленький, що розпочинав свої студії в Україні, захистив докторську дисертацію при Торонтському Університеті. Тепер працює в Колумбійському Університеті, а на даний час є гостем у Торонтському Університеті, де веде семінар для студентів. Тема його доповіді в НТШ, що відбулася 12 березня у приміщенні КУМФу в Торонто, висвітлила роль Шевченка та його товаришів по Кирило-Методіївському братству у формуванні української ідентичности.

Як відомо, Кирило-Методієвське братство, засноване в Києві у грудні 1845 р., проіснувало недовго – лише два роки, і залишило небагато офіційних документів – до таких історики зараховують “Книги битія українського народу” і Статут Товариства, написані М. Костомаровим, а також записку В. Білозерського, що є поясненням до статуту. Тим не менше, на думку С. Біленького, воно мало вирішальну роль у формуванні національної свідомости, бо, власне, завдяки кирило-методіївцям ми сьогодні вважаємо себе українцями.

Дві головні ідеї лежать в основі ідеології братчиків – християнська мораль та романтичний націоналізм. Очевидно, ці ідеї відбили загальний дух епохи, що була натхнена думками німецького мислителя Йоганна фон Гердера. Від нього, зокрема, кирило-методіївці запозичили та прищепили на українському ґрунті концепцію нації як спільноти, об’єднаної мовою, етнографією, історією (П. Куліш), ментальністю (М. Костомаров). Однак члени українського братства внесли і новий, оригінальний контекст в інтерпретацію поширених на той час ідей, що відрізняє їх від сусідів як із Заходу (Польща), так і зі Сходу (Росія). Так, історичну втрату української шляхти, що була, на думку кирило-методіївців, безповоротно денаціоналізована і деморалізована, братчики (в цьому контексті особливо важливі погляди Шевченка) вважали не трагедією, а фактичною перевагою українців: адже це давало підставу для побудови української спільноти як безкласової утопії на основі християнських засад соціальної рівности і справедливости. Як показав час, ця утопічна візія України “без панства” мала величезний вплив на подальший розвиток української наукової та політичної думки (зокрема в концепціях М. Грушевського).

Інша важлива ідея, вперше висловлена братчиками, – це несумісність України з Росією. Один із членів товариства, Юрій Андрузький, висловив цю думку особливо категорично – щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Російську імперію. Назагал, вважає д-р Біленький, братчики розробили широкий спектр концепцій, що знайшли продовження у працях наступних поколінь або все ще чекають на серйозне сучасне осмислення. Серед таких концепцій – трактування П. Кулішем української історії, що першим провів лінію тяглости розвитку українського народу від княжих часів, а не Козаччини (як це знаходимо в “Історії Русів”). Інша плідна ідея, розроблена М. Гулаком, – необхідність розвитку української мови з метою застосування до всіх ділянок наукового життя: ідея, що все ще продовжує втілюватися в наш час.

Доповідь д-ра Сергія Біленького викликала зацікавлену та навіть запальну дискусію з боку слухачів, а це переконує, що віддалені від нас часом та історичним контекстом ідеї талановитого грона українських інтелектуалів ХІХ століття – cподвижників геніального Шевченка – залишаються актуальними і сьогодні.

Дагмара Турчин-Дувірак,
пресовий референт НТШ

PHOTO

Доктор Сергій Біленький